Франсуа Моріак - Гадючник. Дорога в нікуди

Епістолярна форма роману, написаного у вигляді послання-сповіді, адресованого героєм його дружині, перетворює текст на своєрідний «потік свідомості», фіксацію плину роздумів оповідача. Однак у Моріака цей структурний прийом (на противагу його інтуїтивістському різновиду, характерному для модерністської традиції) лише допомагає авторові виразніше сформулювати свою соціально-філософську концепцію.

Самобутній талант Моріака, властиве йому кипіння внутрішніх суперечностей, нахил до «гарячкової» драматизації сюжетних колізій аж ніяк не руйнували романної техніки, усталеної «Людською комедією». Письменник лишався вірним основам критичного реалізму, не поділяв цинічної асоціальності модерністів свого часу. Тема відчуження людини, що стала філософсько-естетичною епідемією літератури Заходу 50–60-х років, представлена і у Моріака. Але, всупереч абстрактно-метафізичним уявленням екзистенціалістів та їм подібних, вона виникає в нього з конкретних соціальних, фінансових та естетичних стосунків людей, з їх морально-психологічної несумісності.

Моріак ніколи не вірив у можливість революційної перебудови суспільства, в якому він жив. Для вдумливої людини, сучасника Жовтневої революції і переможної ходи соціалізму по земній кулі, — це, безперечно, ознака ідейної короткозорості, буржуазної обмеженості. А втім, письменник-гуманіст не вірив і в панування повсюдного зла. У своїх творах він прагнув звернути увагу читача й на паростки добра, які час від часу пробиваються і в світі наживи та фарисейства.

Виявляється, «жорстокий Моріак» міг бути іноді чуйним і ніжним. А надто коли йшлося про дитинство і юність.

Тема дитинства посідає в нього, мабуть, не менш важливе місце, ніж у автора «Девіда Копперфілда». Але письменник XX ст. показує внутрішній світ дітей позбавленим тієї чудової чистоти, наївності й безпосередності, яка властива Діккенсовим маленьким героям навіть у години найтяжчих життєвих випробувань. Юні створіння, що знемагають за ґратами буржуазних сімей, хоче сказати Моріак, уже змалечку пригнічені нестерпним тягарем матеріальних розрахунків і фанатичних забобонів, які поглинають життя дорослих. Досить згадати малого Луї — пасерба Бріжіти Піан («Фарисейка»), — розумного, спостережливого, доброго, але надто вразливого й нестійкого, якому несила опиратися залізній владі мачухи. В цьому ж романі починається життєва історія одного з Моріакових юних «бунтарів» — Жана де Мірбеля. Шкільний товариш Луї, свавільний і сміливий Жан, обожнює свою вродливу молоду матір, графиню де Мірбель, і палко, по-хлоп'ячому закохується в чотирнадцятирічну пасербицю Бріжіти — Мішель. Але життя гасить прекраснодушні пориви Жана і остаточно нівечить його складний характер. Ні солдатська муштра дядька-полковника, якому доручено його виховання, ні смиренні турботи доброго абата Калю не імпонують вільнолюбній натурі хлопця. Криза наступає тієї ночі, коли він стає свідком ганебної любовної пригоди своєї матері й сам втрачає душевну чистоту. Тяжка хвороба, катастрофа всіх моральних вірувань. Жан мріє знайти спокій біля «відданого серденька» Мішель і нарешті одружується з нею. Та запізно для щастя. Між юним подружжям пролягла прірва розчарувань і взаємних образ, а також підступних наклепів «матері церкви» — Бріжіти Піан.

Критика вітала появу останнього великого роману Моріака — «Старосвітський хлопчак» (1969), що виявився і кульмінацією, і фіналом творчого шляху письменника. Останній роман Моріака якийсь новий, широкоформатний порівняно з попередніми. Порушені, здавалося б, ті самі, що й завжди, питання. А тим часом усе тут вагоміше, масштабніше — та сама панорама, але тільки з далекими обріями. Це свого роду «Фауст» Моріака, де зібраний весь духовний досвід автора, те максимальне, на що здатна була його суспільна, етична й естетична думка.

Водночас Моріак тут повторював ту саму тему — конфлікт між «допотопним поколінням», яке обстоювало власність і релігію, з одного боку, і «блоком молодих» — з другого. Історія молодіжних виступів у капіталістичних країнах епохи імперіалізму, а надто французька «травнева революція» 1968 року, виправдовують постійний інтерес письменника-реаліста до даної теми. Адже цей інтерес поділяли й сучасні йому видатні прозаїки Франції — Ромен Роллан, Роже Йартен дю Гар… Інша річ, як вирішує це питання Франсуа Моріак, «католик, який писав романи».

Очевидна двоїстість Моріакової концепції. На противагу модерністській естетиці, письменник зображує своїх персонажів у конкретному часі й просторі. Наділяє їх типологічними соціальними ознаками, викриває шкідливий вплив ортодоксального католицизму й усього комплексу буржуазного способу життя на молоде покоління. Доводить історичну обумовленість і правомірність опору, який чинить своєму оточенню мисляча молодь. Тонко, проникливо, співчутливо аналізує характер і зміст її антивласницьких і творчих шукань.