Еміль Золя - Завоювання Плассана

Першим у даній тематичній групі був роман «Завоювання Плассана», незвичність і несподіваність якого змусила тогочасну критику обійти його майже цілковитою мовчанкою. Справді, дивний твір, у якому не відчувається й крихти бажання «розважити» обивателя, суворий і жорстокий, що може схвилювати лише тих, хто здатний відчути його глибоку людську й суспільну правду.

У мирній сім’ї провінціального комерсанта Франсуа Муре оселяється як квартирант бідний і скромний на вигляд, абат Фожа з матір’ю. Та через деякий час підступний святенник підкоряє собі не тільки доведену ним до цілковитого зруйнування сім’ю Муре, а й усе місто. Читача наших днів вражають, мабуть, як трохи штучні, надто мелодраматичні ті сторінки «Завоювання Плассана», де описуються відразливі сцени приступів релігійної істерії у Марти Муре, а особливо епізоди втечі її чоловіка з божевільні, разючі описи пожежі й кінцевої катастрофи. Та, за задумом письменника, все це мало певне творче обгрунтування. «Завоювання Плассана» — четвертий том серії «Ругон-Маккарів». Критики схильні порівнювати образи абата Фожа і Марти Муре з психологічно близькими до них персонажами «Турського священика» Бальзака (абат Трубер, мадемуазель Гамар). Щирий шанувальник Бальзака, Золя, безперечно, продовжував традиції соціально-аналітичного методу творця «Людської комедії». Але в 70-х роках він мав уже свою естетичну концепцію, яку називав «натуралізмом», і досить чітко вироблену проблематику цілої серії «Ругон-Маккарів», як «природної й соціальної історії однієї родини часів Другої імперії».

Роман про абата Фожа і сім’ю Муре друкувався, починаючи з лютого 1874 року, в газеті «Сьекль», а в травні того-таки року вийшов окремою книжкою у видавництві Шарпантьє. Цей твір є яскравим доказом поступової трансформації задуму серії, де спочатку домінували природничо-наукові ідеї, в напрямку соціально-політичної проблематики. «Роман про священиків» був зафіксований уже в першому тематичному проспекті «Ругон-Маккарів» (1868). В третьому варіанті проспекту (1872) зустрічається вже назва «Завоювання Плассана», але це мав бути лише сімнадцятий роман серії. В центрі сюжету Золя збирався тоді поставити «фізіологічну» драму релігійної манії та божевілля, що згубила родину Муре. Точністю «клінічного» аналізу твір мав нагадувати перший «науковий» роман письменника «Тереза Ракен». Ця постановка питання давала можливість включити «Завоювання Плассана» до загальної схеми «Ругон-Маккарів», бо, як говориться в авторській передмові до першого тому («Щастя Ругонів»), вся серія повинна була показати «.. повільне чергування нервового розкладу і захворювання крові, що виявляються від роду до роду як наслідок першого органічного ушкодження». Представниками «генеалогічного дерева» Ругон-Маккарів, сім’ї, що вела свій родовід від психічно хворої Аделаїди Фук, в романі були: Марта — дочка Філісіте і П’єра Ругонів та їхній зять Франсуа Муре — по крові Маккар. Вірний засвоєній ним «науковій» методиці літературної праці, Золя простудіював для четвертого тому серії «Ругон-Маккарів» цілу низку медичних досліджень в галузі психіатрії та психопатології. З його рецензії на п’єсу Сарду «Серафіна», з новел та нарисів, надрукованих у республіканських газетах 1870–1872 років, видно, що письменника хвилювали також суспільні причини епідемії святенництва, які він вбачав у шкідливому впливі «духовних пастирів».

Життєвий досвід Еміля Золя в період війни і Комуни, його робота як «парламентського кореспондента» Національних зборів (1871) допомогли майбутньому авторові «Завоювання Плассана» краще збагнути реакційну роль церкви в політичних подіях того часу. Безпосереднім поштовхом, що повинен був прискорити появу войовничого антиклерикального твору Золя, стали згадані вище акти церковної агресії 1873 року. Це спричинилося й до рішучої зміни основного сюжетного напрямку твору. Проблема спадковості, «клінічні» спостереження відійшли на другий план. Дію роману віднесено до 1858 року. Головною в ньому стала політична тема. Центральний персонаж тепер — «новий Тартюф», авантюрист і честолюбець абат Фожа, агент Другої імперії, надісланий до Плассана, щоб подолати легітимістські настрої, які там панували, і привернути населення до бонапартизму. В цьому аспекті релігійна істерія, що зламала психіку колись здорової і врівноваженої Марти Муре, а також божевілля її чоловіка почали виглядати як страшний наслідок безчесних політичних інтриг.