Віктор Близнець - Древляни

Здесь есть возможность читать онлайн «Віктор Близнець - Древляни» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1979, Издательство: Дніпро, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Древляни: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Древляни»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У повісті «Древляни» зображено події громадянської війни на Україні. Автор змальовує суворе, сповнене нелегких випробувань життя поліщуків-лісорубів, їхні звичаї, побут. Твір перейнятий думкою про високе покликання людини, про її відповідальність перед прийдешнім.
До книжки вміщено також повісті «Мовчун» і «Старий дзвоник», у яких розповідається про покоління людей, котрі з дитинства пройшли суворе випробування у вогні Великої Вітчизняної війни, оспівується героїзм, незламна дружба радянських народів.

Древляни — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Древляни», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Уа-а-ай! — тріснула, розкололась тиша.

— Диявол! Сатана! Рятуйся!..

З вереском сахнулись жінки. Наче вітром підхопило юрбу. Вузли, спідниці, жилети — у двері: «Тікайте!» Когось повалили, передні захрясли, а ззаду напирали моцніші, дерлись на купу, жбурляли огірками й осатаніло плювались: «Тьху, тьху, нечиста сило!»

«От люди! — стенув плечима Сіроштан. — Плів небилиці — слухали, правду хотів сказати — тікають». А з купи вилітали, як із молотарки: той без шапки, той без рукава. Хазяї останніми задкували до виходу, у когось блиснуло з-під поли чорне рильце обріза. «Бем!» — наче ударив короткий дзвін. І затих. Куля дзизнула повз вухо Сіроштана, дзьобнула ікону божої матері.

— Контра! — гаркнув Сіроштан. — Хто нищить, варвари, древню культуру?! Ану, пальніть ще раз, я пом’яну того цією штукою. — І гнівний отець вихопив наган з-за пазухи.

Тільки загупотіло за церквою.

— Хух! — сказав Гарба, витираючи піт з крутого, посіченого антрацитом чола. — І під землею так не впрівав, як на гидкій дияконській службі.

Коли Сіроштан із Гарбою, трохи збентежені тим, що не вдалося відслужити «з революційним поворотом», прийшли на майдан, тут уже все кипіло. Вози відкотили на край площі, поставили їх впритул, колесами до коліс, от і звільнилося місце для солдатського столу. Дерев’яні лави, де молодиці продавали молоко й сметану, накрили брезентом. На брезент виставляли бутельки, скромну закуску — по цибулині та шматочку сальця чи м’яса на брата. В центрі, де червоним полотном застелений був єдиний у полку фуражний рундук, всадовили молодого й молоду. Але не встигли підняти й першої чарки, як на майдан увірвалася пісня: «Ой свату ж, наш свату, та пусти нас у хату». Десь недалеко, у ближньому дворі, глухо загухкав бубон, а з дальнього кутка понеслося:

Приймайте миски, тарілки,
Дайте по чарці горілки,
Будемо співати,
Голос витягати.

Ожило, загомоніло село. То там, то тут вибухав парубоцький регіт, витинала музика, озивались, перегукувались високі дівочі голоси. Мабуть, богодарці швидко отямились після оказії в церкві, та грець йому, тому переполохові, все наготовлено, діти повінчані, то чому б, скажіть, не погуляти у храмовий день?

А скоро на майдан з хлібом-сіллю прийшла мужицька делегація; видно, дядьки були з бідніших селян, з тих, про яких співається: сорочка одна і та не брудна. Дядьки, вже напідпитку, полізли цілуватись до батюшки: «Ах ти, анахтемський син! Ловко обкрутив мужиків! А як басував — сльоза проймала… Ну, звиняй, отче, сторопіли наші баби, вони без понятія, що це нова служба, і хтось бахнув здуру (либонь, з куркуленків-бандюг), звиняй нам, отче, і запрошуємо тебе і ваших молодят до своєї кумпанії». Тут підійшли молодиці і гурт щебетливих дівчат нагрянув, обступили вони жениха з нареченою, котрась пригорнула чорняву дрібнулю:

— Кажуть, сестро, ти з наших країв, одна-одиначка в полку. І не гоже видавати тебе по-сирітському, ось тобі свати й подружки.

А котрась, пишнотіла, трусонула, мов циганка, плечем і до бійців:

— Ей, запрягайте коней, вояки! Чого стоїте? Покатайте як слід молоду з молодим! І ми погуляємо з вами, може, хто засватає!

Сколотили дівки пісне солдатське весілля. Вискочили з-за лав бійці. Заграли очима: «Та чи ми козаки-українці, а чи якісь хавлюги?» Кинулись хлопці до коней. Запрягли вороних — обліпила молодь підводу. Запрягли другу пару— куди там, тісно! Запрягли третю й четверту. Ротного з Килиною на першу підводу, туди ж гармоніста й весільного батька Сіроштана, а самі хто як — почіплялися з боків, повисли на бортах. Свиснули візники — ух! — взяла перебором гармошка, коні рвонули в галоп, винесли хуру людей на вибоїсту вулицю; стрічки розвівалися в гривах, пил і регіт летів за підводами, молодь качало з борту на борт («Ех, тримайся, кума!»), і тісніше спліталися руки, і, обплетена руками, горнулась Килина до свого нареченого, заходилось серце її від страху, хіба думала-гадала, що так шануватимуть люди, аби мати загледіла, як везуть її, молоду, по селу.

Коні летіли вулицею, гармошка сипала жаром, «Ієх-ха!» — гойдались на підводах, а хтось там, за журавлем, бігом виносив стіл, і вже загородили дорогу. «Стій! — кричали дядьки. — Стій, викуп давайте!» Жінки й діти вибігали з дворів, і коли зупинилась підвода з молодою, коней взяли за вуздечки: «Не пустимо далі — викуп!» — жива загата півколом оточила «бранців», і свашки, розпашілі молодички, не заспівали, а ніби заголосили:

Не стій, зятю, за плечима,
Не лупай, зятю, очима,
Клади руку в кишеню
Та виймай грошей жменю,
Клади на тарілку
За свою красуню дівку.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Древляни»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Древляни» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Віктор Суворов - Оповіді визволителя
Віктор Суворов
Віктор Близнець - Ойойкове гніздо
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Землянка
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Паруси над степом
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Як народжується стежка
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Хлопчик і тінь
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Женя і Синько
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Земля світлячків
Віктор Близнець
libcat.ru: книга без обложки
Віктор Савченко
Віктор Савченко - Тільки мить
Віктор Савченко
Вікторія Андрусів - Вагон №13
Вікторія Андрусів
Отзывы о книге «Древляни»

Обсуждение, отзывы о книге «Древляни» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x