Анна Хома - Лемберг. Під знаменами сонця

— Нічого не розумію… — Януш був непорушний, як статуя на Ринку. Тільки морських потвор біля підніжжя не вистачало…

— Прошу ознайомитися… — Намісник простягував пожовклі від часу папірці поблідлому, мов вапно, Янушу. — Ви можете переконатися самі, що…

— У чому я маю переконатися?

Морські потвори зараз справді були б незайві. Якщо вміти ними керувати…

— Ми, звісно, перевіряємо цю інформацію і збираємося надіслати повторний лист-запит до російського військового командування. Ця справа знаходиться на особистому контролі директора поліції, — він скосив очі на єзуїта. — Але, самі розумієте, на це потрібен час, а у світлі останніх подій, які спіткали вас і ваш маєток, маємо бути дуже оперативні і випереджати злочинців. Поліцію часто звинувачують у надто повільній реакції на запити сучасності…

— Які запити? Ви говорите про мого батька!

Намісник витяг іще один папірець, з усього видно, написаний недавно, і зачитав:

— В анонімці нам порадили відшукати записи, зроблені Анджеєм Губицьким перед його від’їздом до Росії, і порівняти із його почерком на пізніших документах, написаних після осені 1866 року, — письмових розрахунках із закупниками зерна, а також на розписках, які він дає кредиторам. Ми підняли архів Ягелонського університету, знайшли зразки його почерку і порівняли їх. І смію вам сказати, що це два різні почерки і підписи двох різних осіб. Прошу, прошу подивитися…

Ян узяв папірці, але, здається, нічого в них не бачив.

— Справжній Анджей Губицький, одружений із панею Ядвігою, уродженою Свіжавськи, справді мав сина, якого, як вам відомо, викрали потім за нез’ясованих досі обставин, але тоді він залишив його в Кракові немовлям і пристав до заколотників. Як вам відомо, — він збадьорився і голос його зміцнів, — це повстання завершилося нищівною поразкою польських сил, залишки яких, користаючись милосердям найяснішого цісаря [22] Цісар — назва імператора Австро-Угорщини. нашого Франца Йосипа Першого, який амністував повстанців… — Ще один швидкий погляд у бік єзуїта: тепер я все правильно сказав, чи не так? — …перебралися через кордон у Галичину. Цілком можливо, що серед цих заколотників був і наш злочинець, який утерся до поручника Губицького в довіру, силою чи обманом витяг із нього інформацію про його сім’ю і маєток у Накваші, і, повернушись сюди та скориставшись тим, що на наших теренах пан Губицький досі ніколи не був, привласнив собі його ім’я і майно. Ви не знаєте, наскільки злочинці можуть бути винахідливими і…

— Які злочинці? Мій батько — Анджей Губицький, і помер він у власному домі через п’ятнадцять років по описаних вами подіях у Росії!

— Так, Яне, Анджей Губицький міг би бути вашим батьком, якби він був у країні. Але в той час він уже був мертвим. А через три роки після його смерті, восени шістдесят шостого, до Накваші приїжджає самозванець, який і займає його місце. Ви тоді тільки народилися, ви не можете пам’ятати, як усе було, а от ваша мати, пані Ядвіга Губицька, — як вона погодилася прикривати злочинця стільки років і вас виховувати в брехні?..

— Хвилиночку! Ви помиляєтеся! Повстання закінчилося в шістдесят четвертому році, і мій тато одразу повернувся додому! Ми з ним схожі як дві краплі води!

— Напрошується єдине пояснення… Ви впевнені, що не хочете обговорити це наодинці?..

— Впевнений, ваша світлосте!

— Напрошується єдине пояснення: ваша мати, не дочекавшись повернення законного чоловіка, скоює гріх, а потім, вчасно отримавши цього листа, вигадує спосіб, як приховати наслідки гріхопадіння, уже досить помітні. Вона нікому, окрім свого спільника, про цей лист не повідомляє, а переїздить з ним із Кракова до Накваші, де демонструє світові батька своєї дитини, який у буквальному сенсі цього слова займає при ній місце законного чоловіка! До Кракова вони так ніколи і не повернулися.

— Ви забуваєтеся! Моя мати була чесною жінкою шляхетного походження, і не вам кидати на неї тінь ганьби!

— Я не кажу, що все було саме так. Я висуваю припущення. Можливо, не отримуючи вісточок від нього, пані Ядвіга вважала свого чоловіка мертвим, можливо, ваш старший брат, уже доволі дорослий хлопчик п’яти років, міг завадити планам злочинця, бо називати чужого чоловіка татом дитина навряд чи погодилася б. Тому злочинець, збиравшись зайняти місце дідича Накваші, викрав із цією метою вашого брата, щоб таким способом залякати вашу матір і змусити її підіграти йому, — це знає зараз тільки Господь Бог!