Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Вінченцо Бренна, зі свого боку, подякував за запрошення і відповів, що зараз не зможе взяти на себе такий великий проект через брак часу, але залюбки виконає замовлення із внутрішнього оздоблення палацу і прикрашення скульптурами. А ось якщо біля будинку буде парк, то кращого паркового архітектора, ніж П'єр Ленро, Потоцьким не знайти.

На початку весни наступного року Тульчин відвідали художник і архітектор Жан-Батист Лампі з архітектором Ла Туром. Лампі передав Станіславу лист від Лакруа, в якому той вибачався за свою відсутність, але обіцяв при першої ж нагоди обов’язково бути. Потоцькі влаштували гостям дуже теплий прийом, незважаючи на те, що Жозефіна знову була вагітна і в серпні чекала народження другої дитини. Трохи пізніше, десь через тиждень, до них приєднався і П'єр Ленро. Потоцькі з поважними гостями негайно почали розробку проекту майбутнього палацу.

— Я хочу побудувати щось виняткове, — заявив Станіслав гостям. — У коштах я вас майже не обмежую. Але… Хочу відразу передбачити ваші запитання. Мій палац не повинен бути схожим на Царський палац у Києві. Київський замалий. Також я не бажаю схожості з Версальським королівським палацом. По-перше, він має занадто прямокутні форми і виглядає трохи громіздким, а по-друге, я не хочу, щоб потім мій палац називали якимось українським або подільським Версалем.

— У будь-якому випадку, графе, місцевість тут значно привабливіша, ніж та, де розташований Версаль, — долучився до розмови Пер Ленро.

— Чим же? — перевів на нього погляд Потоцький.

— У Версалі проблема з водою. А тут озера і річка дозволяють вигадати щось виняткове для наповнення палацового парку музикою води. Дивне місце! У мене вже виникають цікаві рішення, які раніше ніде не використовувалися. При тому, що я тільки поверхово оглянув місцевість. Із завтрашнього дня зі своїми помічниками почнемо складати докладну карту і виконувати необхідні розрахунки.

— От і добре. І ще: я пристрасний мисливець, хочу облаштувати заповідник, для якого вже замовив оленів, ланей, сарн, лосів та іншу живність. Ми повинні проїхати за Тульчин і знайти відповідне місце для мисливського будиночка.

— Плани у вас справді грандіозні.

— Для цього у мене є всі підстави: я багатий і знаю, як краще вкласти свої гроші. До того ж, у мене є величезне бажання це зробити. А найголовніше, Україна (принаймні територія, якою я володію) — кліматичний рай. У нас плодючі землі, які при хазяйновитому ставленні повинні давати прекрасні врожаї; пасовиська, на яких тільки ледачий не тримає худобу; чарівна природа з річками та озерами; помірний клімат, що дозволяє розбивати розкішні сади. Фрукти в цих садах будуть просто казкові: налиті яблука, м’ясисті вишні, ароматні черешні, полопані від соку сливи. А коли я побудую теплиці, тоді й екзотичні фрукти будуть постійними гостями на моєму столі.

— Чорт забирай! — вигукнув Лакруа. — Ви, графе, так переконливо про все розповідаєте, що нам мимоволі доведеться створювати шедевр, а не палац.

— Я буду вам дуже вдячний, якщо це вийде. А зараз, панове, на вас очікує сюрприз, — усміхнувся граф Потоцький. — Ми їдемо на український маскарад під назвою Колодій або Масляна.

— О! — засяяв італієць Лампі. — Наш маскарад у Венеції мені дуже до душі. Всі надягають маски та маскарадні костюми, танцюють, співають, але найголовніше — вільно кохаються. Зрада подружжя в цей день підноситься в ранг священнодійства.

— Яка славна традиція! — графиня Жозефіна заплескала в долоні. — Дорогий Стасе, ми неодмінно повинні відвідати венеціанський карнавал.

— Не переживайте, графине, приїжджайте краще до нас у Францію, — приєднався до розмови Ла Тур. — У нас не потрібно чекати цілий рік, щоб отримати негласний дозвіл на зраду чоловікові. Французи не такі закомплексовані, як італійці. Свобода у всьому, не тільки в любові. На карнавалі в Ніцці всі бажаючі купаються в Затоці Ангелів, а «Парад квітів» просто незрівнянний. Чим же ви нас здивуєте, графе?

— У кожного народу свої традиції. Втім, уперед, панове, там усе й побачите!

Весняне сонечко вже перетворювало посірілий сніг на калюжі, заплакали бурульки, що звисали з дахів сараїв, птиці на всі голоси закликали тепло. Всі з нетерпінням чекали приходу весни: і люди, і звірі, і птиці. Кожен, нехай підсвідомо, розумів або ж відчував, що повернення до зими вже не буде. Здавалося, у природі має відбутися якесь диво. Отож свято Масляної було дуже доречним.