Антон Гайдук - Конотоп над Єзучем

У «Княжгороді» знаходилось чисельне військо, що постійно займалось виучкою військових навиків. Дозор перемістився далеко у степ, на Могилу біля Інгульця. Людей у військо присилали усі без винятку племена, а також – їжу та харч для коней. Воєводою настановлено Ратибора, на ньому була відповідальність за все. Тож він знав, що у них мало зброї. Були у них умільці – зброярі по дереву і по залізу, уміли і руду випалювати. Але цього мало. Ратибор бував на великих торжищах, чув від ремеїв, що у них багато заліза, бо ходять вони війною на інших та грабують. Воєвода Ратибор задумав похід на Візантію.

Невелике військо, лише вершники на конях, вирушило із князь-городу під командою Ратибора. Дорога проходила по лісах, на восьмий день перетнули ріку Буг. Пішли пагорби. За рікою Дністром земля ще більше збугрилась, пішли межигір’я, а згодом проступили в далечині гори. Дорога вела на південь до Дунаю. На березі біля багаття воїни згадували розповіді своїх пращурів про те, як ромеї приходили на землі угличів та тиверців і розоряли їх поселення. Та слов’яни об’єднались і прогнали ромеїв. З тих пір вони не з’являлись.

Військо россичів перетнуло кордон Візантійської імперії, рухалось по берегах ріки Гебр. Звістка, що «варвари» напали на імперію долетіла до столиці, «базилевс» збирав військо. По головній імператорській дорозі назустріч россичам рухались загони військ. Були запеклі битви, але «варварів», так називали слов’ян, не змогли зупинити. На окраїнах Візантії, в області Фракії, стояло укріплення Топер. Воєвода Фракії пропонував «варварам» укласти перемир’я і обіцяв великий викуп.

Але слов’яни, або як їх звали тут у Візантії, скіфи, обложили Топер. У фортеці зібрались біженці із прилеглих земель. Це були раби, що працювали на землях, худоба багатих власників, охоронні застави з великої дороги. Ворота закрили, на стінах виставили охорону. «Варвари» підійшли і стояли декілька днів, але не стали брати штурмом фортецю. Вони відійшли до гір і біля ущелини стали табором. У Топері закінчилась вода, розпочався голод і чума. Ромеї зібрали військо легіонерів, вийшли із стін і рушили на «варварів», які чекали біля ущелини. Вишколені воїни ромеїв у захисних латах пішли на піших росичів, які напівголі з шаблями накинулись на неповоротких ромеїв, мов шквал буревію, і скинули їх в ущелину, де добивали стрілами із луків.

Розпочався штурм фортеці. Слов’яни підступили під стіни, вели обстріл із луків, лізли по драбинах на верх. Залишки легіонерів у фортеці здавались у полон. Але «варварів» цікавила здобич. Вони забирали тканини, посуд (мідний, бронзовий, срібний), залізо у любому вигляді; вилучили у ромеїв усі підводи та коней і вантажили здобич. Шукаючи у підвалах залізні речі, нападники побачили закутих рабів, у стінах і у нішах теж були прикуті раби. Про це слов’яни чули від ромеїв на торжищах, але побачивши таке на власні очі, вони завмерли від жаху.

Росичі збивали з рабів кайдани, шукали по інших підвалах замурдованих людей. Вони врятували п’ять тисяч рабів і забрали із собою, але залишилось більше. Работорговці кинулись закривати ворота на запори, не відпускали своїх рабів.

Слов’яни набрали полон, тут були германці, готи, армяни, маври, перси. Росичі взяти тільки те, чого бракувало у них на Росі. Вони залишили Топер. Він стояв не зруйнований. Звільнені раби, вибравши собі ватажків, згуртувались і кинулись бити наглядачів та господарів. Вони тікали у ліси і там гинули; їх доганяли військові загони і убивали.

Валка навантажених підвід, переправившись через Дунай, взяла напрямок на Схід до Дністра. Звільнені раби без примусу супроводжували багату здобич россичів і їхали на нове поселення у дикі краї «скіфів».

Цей похід слов’ян на Візантію описали ромейські літописці, де зазначили, що вони набрали тисячі полонених. Усіх завойовників, що приходили зі Сходу із причорноморських степів, ромеї називали «варварами». На Візантійських землях осіли: лангобарди, герули, гунни, готи, бесси, сарацини, перси і інші.

У 410 році нашої ери Вічний Рим підкорили готи. Готський ватажок, рекс Аларік, зайняв Рим і розграбив його. Готи розселились по Італії. Базилевс Юстініан, імператор візантійський, вирішив звільнити Рим від «варварів».

Було зібране військо із піших воїнів – легіонів і воїнів на конях – манікулів. Ромеї рушили берегом, зайняли Ніаполь і Капую. Але Італія зібрала морський флот і стала проти Еллади. Візантія розпочала набирати додаткове військо. Із усієї імперії зібрали «варварів», що осіли на візантійських землях. Нове військо «варварів» рушило на Рим. Ромеї зруйнували шістнадцять городів. Довголітня війна тяглася вісімнадцять років. Візантія завоювала Рим.