Антон Гайдук - Конотоп над Єзучем

До війська приписувались служиві люди, козаки, селяни. Вони мали зброю: луки, списи, саблі, сокири. Були запрошені західні майстри-ливарники, що плавили руду і виливали гармати. Так у похід на татар у Казань царь повіз 150 гармат, це вирішило битву. Під час військового походу всі області великого царства постачали військо: людьми, кіньми, фуражем, припасами їжі, підводами та інше. Це був обов’язок підлеглих. На Казань було зроблено декілька походів. Лише у 1557 році були приєднані Казань і Астрахань до Московських земель.

Лівонія – яблуко роздору. Вона розташована по берегах Варяжського моря, через її землі їдуть торгові шляхи із західними купцями. За Лівонію бились: Польша, Литва, Швеція і Росія.

Московський цар пішов війною на Лівонію, вимагав повернути колишній Юрьєв, що збудували київські князі, ставив Лівонії докори за утиски православних церков та невиплату податі на мед. На допомогу цар привів татар. Лівонію грабили. Лівонія просила відстроку.

У 1558 році Лівонія була приєднана до Московського царства. З Польщею не припинялись військові чвари.

Польша зажадала повернути собі Новгород та Псков, колишні городи Литовського князівства, що вважала їх своїми, як наслідні. Литовський король Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і його королівство перейшло до поляків.

У 1563 році Московський цар на такі вимоги рушив війною на Польшу і відібрав назад свої городи Смоленськ і Полоцьк. Султан турецький не прощав Московському царю розорення Казані і Астрахані. У 1571 році татари переправились через Оку, підійшли під Москву.

Оборону тримав князь Бельський, але Москву взяли, спалили, забрали у полон 150 тисяч людей. Султан вимагав у царя 2000 рублів данини, але царь послав лише 200 рублів. Тоді татари через рік ще раз з’явились під Москвою. Князь Михайло Воротинський прогнав їх.

У Польші помер король Сигизмунд-Август. Три роки шукали нову кандидатуру. Турецький султан уже давно зазіхав на слов’янську державу. Він виставив свого кандидата Стефана Баторія, трансільванського воєводу, привіз його у Варшаву, а під містом поставив 120 тисяч татар для підтримки кандидата.

У Варшаві розпочалась паніка, але поляки його прийняли. Баторій не знав польської мови, говорив по-латині, але був талановитий полководець. У нього була лише одна мета – походи на Москву.

Похід Баторія на Лівонію ще більше спустошив землі на берегах з морськими пристанями. Знову під Польшу підпадають Псков і Полоцьк.

Баторій зібрав військо до 15 тисяч воїнів і пішов на Московське царство, зайняв Полоцьк. Московський царь Іван ІV зібрав військо у 30 тисяч чоловік і дав наказ усім городам формувати гарнізон

Армія Баторія організована та підготовлена по європейським уставам, являла велику загрозу старій московській армії.

ІІ

ЛИТОВСЬКО-РУСЬКЕ КНЯЗІВСТВО

На початку ХІV століття на півночі утворилось Литовське князівство. Литовці не слов’янського кореня. Литовський князь Гедимин, розширюючи свої землі, завоював Білу Русь і Червону Русь, підійшов до Києва. Та рештки удільних князів Київської Руси вийшли із військом йому назустріч.

У 1320 році на річці Ірпень відбулася битва. Багаточисельне військо Гедимина перемогло невеликий загін князів, зайняло Київ. Син великого литовського князя, Ольгерд, рушив на татар.

У 1360 році відбулася битва на «Синіх водах». Литовське військо розбило трьох татарських ханів, а рештки татар утекли у Дике поле. Литовське князівство доходило до берегів Чорного моря. У 1360 році прилучено великий край на лівому березі Дніпра – по річках Сула, Ворскла, Псьол. Також були прилучені Чернігівське і Новгород-Сіверське князівства. Україна перебувала під владою Литви.

Згодом один із литовських князів, Ягайло, одружився із польською королевою Ядвічою. У 1413 році відбулася злука двох держав. Польська шляхта переселялась на білоруські і українські землі, вводилась католицька релігія.

Брати Ягайла, удільні князі Витовт та Свидригайло, виступали проти прилучення українських земель до Польщі, боролись за самостійність Литви. Але королі Польщі: Владислав І, Владислав ІІ, Ян Казимир вели наполегливу політику закабалення Білорусії і України. Уводилась католицька віра, будувались костьоли, розширялись пільги, привілеї та права католиків на Україні.

Литовські пани зрівнялись у правах із шляхтою. На південних землях з’явились великі землевласники: Острожські, Заславські, Вишневецькі, Збаражські, Чарто-рийські, Сангушки, Воронецькі, Рожинські, Четвертинсь-кі та інші. Селяни, що жили на землях багатої шляхти, потрапили у вічну кабалу. Вони стали безземельними, не мали ніяких прав, а лише чисельні повинності. Поляки називали їх «хлопи».