— О ні, ні…
Юнак схопив корчійно Мокрського за руку. Спинився, уритий. Його очі були повні сліз. Його бліде обличчя починало іскритись.
— Що з тобою, сину?..
— Мене гнобить моя негідність, моя страшна прив’язаність до цього світу, отче…
Патер Мокрський лагідно погладив його по руці. Вкрадливо шелевіли над ними акації. За садами вже займався захід, тихий, як падь шарлатних пелюстків на плесо ставу біля монастирського саду. Треба було вчити, треба було лагіднити цю молодість, необліченну, палку молодість. Є інша мета, ніж саме ця боротьба, ця важка боротьба з собою…
І патер Мокрський сказав:
— Великий розум, мій сину, поєднаний з пересічною побожністю, кращий, ніж найбільша побожність, поєднана з пересічним розумом. Не забувай про наші завдання, не забувай про наші особливі цілі когорти. Святий Ігнатій заборонив братчикам бичування і строгості супроти плоті…
— Чи справді, отче?..
— Так, мій сину. Добрий ловець душ повинен багато речей сприймати, не показуючи того, що він їх бачить. Запам’ятай це. Щойно згодом, коли він опанує свою волю, тоді, сину мій, зможе він кермувати своїми учнями так, як він того хоче. Наша сила, мій сину, сила товариства, не в аскезі, не в святості, а тільки в добрій організації… Ти не розчарований? Ти, може, іншого чекав? Чи не бентежить тебе моя мова?
Вони йшли далі, вниз, з узгір’я. Проти них, уже й не так далеко, мов на долоні, чарівливою іграшкою струнчив монастир о[рдену] о[тців] бернардинів. Вежа, мов свіча, взбивалась угору, черкала хмари. І мури, й верхів’я будівлі обдав захід, розгорнув сувій кармазину, темного, аж кривавого. Отець Мокрський завжди, йдучи цією дорогою, не міг остоятись владній силі цього вечірнього краєвиду, цього лиховісного краєвиду.
І капітан зітхнув.
— І віками приречена ця пишна, ця благовонна земля, Богом обрана сторона бути довіку Campus Martius [73] Campus Martius (лат.) — поле битви (Автор.).
. Брязкіт меча й заграви. Вогонь і меч. Братня війна і січа. Постійний рокіт рокошів.
— Не говоріть, отче, — промовив юнак, перебираючи чотки, — я сам втілення цієї двоїстості. На мені прокляття приреченості цієї землі. Руського роду й я…
Мокрський посміхнувся з деякою гіркістю.
— Коли б усі люди руського роду були такі, як ти, мій сину, не знали б ми жахіття Солониці й Кумейків. Але скажи мені правду, тільки правду, сину мій…
— Що, патре? Ви знаєте, що від мене ви чуєте тільки правду…
— Чи не відзивається в тобі кров дідів, чи не кличе тебе твоя натура руських княжат, рубіжних лицарів?..
І знов ледве-ледве посміхнувся капітан о[рдену] о[тців) єзуїтів, вдивляючись пильно в юнака.
Але юнак витримав цей погляд.
— Єдина мисль моя, патре, бути достойним цих шат. Єдина мисль — навернути Схід на правдиву віру…
— Амінь. Не вертаймося ж до цієї матерії.
Ішли мовчки.
А в снігових хмарах, що плили над садами, над Львовом, над кафедрою й Бернардином [74] Бернардин — тут: монастир, костел бернардинів у Львові.
, страшна влада Женщини-Бісиці. Невгомонної. Ненаситної. З’ява така близька — юнак заслонив набренілі очі. Точені рамена, до них би припасти спрагненими устами, злива золотої коси, залом атласної шиї, непокірні уста, розхилені уста, жагтіння жаги…
— Господи, молю тебе, спали ці мислі, ці привиддя демона знівеч…
…Біс перебігав дорогу. По камінних плитах його слід, його гусячих лап, свинячих ратиць.
Свята вода в притворі. Прогнання кушення, прогнані біси. Ллється шарлат крізь високі прорізи вікон. Тремтять свічі. Як душі, займаються їхні палахкотіння.
Господи, милостив будь мені, грішному.
* * *
Тверда воля, невгнута воля — закон когорти. Когорта спасе цей край. На Схід біжать дороги. Крочать [75] Крочити — крокувати, йти.
браття, воїни когорти. Над Дніпро, в степи, де вихор схизми. Пропалена буде ця земля, навіщена вогнем і мечем.
Послушник торкнув отця Генцеля за рукав. Капітан стояв у глибокій задумі. Юнак біля нього впав навколішки. І з вівтаря била світлість, розтинала сутінь. Вота [76] Вота — дар на вівтар, пожертви.
важучі, пишноцінні, діамантові, щирозлоті іскріють в свічах. Наливаються рубіни в короні Богоматері…
— Це кров, кров, патре…
— Тихо. Гніву Божого не відвернемо. Молімось за злагіднення його. Молімось за те, щоб ця хуртовина не спалила всього, що живе.
— Що таке, патре?
— Ще міцнішими мусять бути в цей страшний час, в цей день гніву воїни когорти. Вогненна проба зближається. Речі Посполитої, християнського передмур’я ребелія. Хмельницький виступив назустріч збройним і панцерним силам гетьмана коронного…
Читать дальше