Юрій Косач - День гніву

— Його милість виснажений недугою, але його дух жвавий і багатий. Він покладає великі надії на пана Богдана й прорік: «З Богом, на славу Божу, починайте…».

— Це ми знаємо й самі, — усміхнувся Виговський, чи міг, зрештою, він більше сказати?..

Мазаракі, що вважав догіднішим відійти звідси, не міг ще збагнути чистоту сумнівань Виговського. Consensus [55] Consensus (лат.) — згода (Автор.). короля його мості — велике діло, за цим варто було мчати на зломання шиї до Варшави. Цей consensus розв’язує руки й може підняти й тих, що вагаються, а втім, і для самого пана Богдана це коштовна вість. Адже справжніх замислів Богданових ніхто не знає, навіть із coniuratio [56] Coniuratio, conjuratio (лат.) — змова (Автор.). . Ракочій, Франція, Швеція й Бранденбург, ба й Януш Радзивілл, будуть легші до переконання, якщо король умив руки, не кажучи про те, що дав згоду; війна здіймається за короля, за короля, полоненого кролевенятами.

— Хтозна, — повагом сказав Виговський, — за що ця війна. Коли coniuratio й навіть сам пан Богдан думає, що ця війна з ласки й на славу короля, то інші гадають інакше…

— А саме?

— Може, й не час про це говорити, але коли пан Богдан сам пише листи до нації козако-української й її кличе під оружжя, то вже ж, видно, не за одного пана Владислава рушить Роксоланія…

— Амінь, — сказав Рославець, — моя така ж опінія [57] Опінія (пор. пол. opinia) — оцінка, думка, погляд. . Не за absolutum dominium [58] Absolutum dominium (лат.) — необмежена влада (Автор.). його мості короля, a pro patriae libertate [59] Pro patriae libertate (лат.) — за волю вітчизни (Автор.). …

— Бог і його провидіння покаже правдиву дорогу, — гостро мовив Мазаракі, — я чиню волю капітана Хмельницького. Мості Виговський, ти вирушаєш негайно на Волинь і до коронного війська.

— Коли б ще був час провчити шляхетку…

Мазаракі зморщився.

— Coniuratio тобі наказує, пане підчаший.

— Я слухаю, — схилився Виговський, — хто б тільки мене заступив?..

— Я, — озвався хтось іззаду й поклав руку Виговському на рам’я, — я, мості наміснику, коли тільки скажеш…

Це було розісміяне обличчя, обпалене провісним сонцем, сміле й бистре, як блискавиця, та ж це був Іван Мрозовицький, паж королеви Марії Ґонзаґи, баніт [60] Баніт — вигнанець; людина, яку оголосили поза законом. і степовий побратим, а Рославцеві друг ще з Падуї й Парижа.

— Coniurationis fratres [61] Coniurationis fratres (лат.) — братчики змови (Автор.). зібралися як один муж, — засміявся Мазаракі, — коли б я не був після трьох безсонних ночей, дискутував би з вами, але, простіть, не можу. Мості Мрозовицький — кості кинено, добрі вісті для пана Богдана.

— А ще кращі від пана Богдана, — блиснув разок білих зубів Мрозовицького, — пан Богдан виступив з Базавлука, з ним і кошовий. Патер наш Мокрський затирає руки.

— Що несподіваніше вдарить гроза, тим краще, — сказав Виговський, — просіть і патера Мокрського, як і я прошу всіх братів coniurationis таїну таїти. Нехай упадемо, як сніг на голову.

Мазаракі стиснув йому руку й покликав хлопчину, що вів за ними його коні.

А брати постояли, дивились, як звернув до Ставропігії цей хитрющий гречин. У Львові, в своїй купецькій конторі, снував містерні ниті — до Парижа й до Інгольштадта, до Стокгольма й до Запоріжжя, до Києва й до Несвіжа. Казали, що боліє за благочестіє, за нехтувану віру, адже ж був горливим братчиком Ставропігії, але Виговський розумів інакше — крамар-гречин збагнув, що землею йде глухий гуд. Тепер, цієї весни, розколеться небо блискавицями.

Вдарить гроза. Грози гніву не приборкати.

Іктар Ґьос, семигородський резидент у Львові, сказав:

— Що більше спокою в цих справах, пане Франциску Шебеші, тим краще. На холодну голову, на розумну голову десять раз відмір, раз уріж.

Франциск Шебеші, око князя Юрія І Ракочія, зітхнув і замовк, дивлячись у вікно, сухий чоловік з густими бровами, що зростались на переніссі, вже з сивиною на вилицях, не похвалював нерішучості резидента.

Дві сили зударились у цій війні — Ліга й Союз. Габсбурги й новий світ. Відень і Мадрид впали, пане Ґьосе; хто не сліпий, бачить, що іспанське століття смерклось, а світає століття Франції.

— Маємо ж бути слугами його величності найхристияннішого короля Франції, ледве визволившись від підданства його величності римського імператора?..

Франциск Шебеші зітхнув й замовк, дивлячись у вікно, а за вікном гас золотий день і в талі синів Високий замок Левового міста.

Що могли слабкі сього світу в розгрі великих? Від дюнкеркського порту до Неаполя й Сицилії, ген аж до Константинополя, до веж Ай-Софії, від Зунду аж до Земпліну, від Піренеїв аж до козацького Трехтимирова поле великої битви. Правом натури присмерки одних, зростання других. Кволіють леви Кастилії, никнуть додолу орли Віндобони й лілії Бурбонів лопочуть все вище, все вище у вітрах. Тінь кардиналова, тінь того, хто збагнув, що не берло й не тіара, а держава височиться над станами й обрядами, тінь Армана дю Плессі Ришельє, що зломив раз назавжди сили середньовіччя й викував у горні трудних літ ідеал нового єдиного королівства — держави — нації. Це він підважив світову монархію Відня й Мадрида в найболючіших вузлах: між іспанським Міланом і німецьким Тіролем, між Ґравбюнденом і Ельзасом. Це він, заволодівши Пінеролем, підкорив Північну Італію й загрозив південному флангові імперії. Це він, не встряючи довгі роки в війну, нарешті вдарив, і так, що вже не Францію атакували цісарці, а імперію оточила Франція. Це Ришельє прив’язав до себе італійських князів, підбадьорив німецьких протестантів, втягнув у війну Данію, замирив Швецію з Польщею, щоб дати Густавові Адольфові вільну руку в Німеччині, це він оновив союз з Портою, притяг до себе Англію, Нідерланди й Семигород…