Литагент Клуб семейного досуга - Червоний. Без лінії фронту

Здесь есть возможность читать онлайн «Литагент Клуб семейного досуга - Червоний. Без лінії фронту» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харкiв, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Жанр: Историческая проза, prose_military, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Червоний. Без лінії фронту: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Червоний. Без лінії фронту»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Це неймовірна історія! Повстанський командир Данило Червоний не пропав безвісти після зухвалої втечі з табору смерті. Вояк УПА вижив і переміг у нелюдських умовах вічної воркутинської мерзлоти. Щоб зрозуміти, як це йому вдалося, ми маємо повернутися на десять років назад і побачити Червоного юним ліцеїстом, який лише починає боротьбу за свободу. Його шлях по-своєму бачать та оцінюють друг юності Мирон, повстанка Марія, радянський диверсант і донька «ворога народу». Кінороман «Червоний. Без лінії фронту» – довгоочікуване продовження «Червоного», книжки, яка ще до успішної екранізації набула в Україні культового статусу!

Червоний. Без лінії фронту — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Червоний. Без лінії фронту», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Наших? Кого?

– Ну, не тутешніх, – виправився Дорош. – Не з нашого ліцею. Хлопці везли листівки, нічого особливого. Один, бережанський, винайняв помешкання й жив там. Двоє інших зустрілися в Тернополі, мали при собі сумку з друкованою агітацією. Папірці, лише папірці. А їх – до Берези-Картузької.

На той час я сам не розумів, звідки про все те дізнавався. Ніхто спеціально не говорив про Організацію [9] Організація Українських Націоналістів (ОУН) – український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала всі легальні українські партії Галичини як колабораціоністські. Заснована 3 лютого 1929 року у Відні, легалізована в Україні 1993-го як громадська організація. У міжвоєнній Польщі, через причетність членів Організації до антипольських акцій, у тому числі – силових, визначена терористичною й заборонена. Після вбивства провідника ОУН Євгена Коновальця у квітні 1938 року розділилася на два табори – радикальну ОУН(Б) й помірковану ОУН(М). За радянських часів ОУН визначалася уже як «профашистська» сила незалежно від розмежування. , я навіть жодного члена її не бачив. Але знав : вона існує. Те саме про концтабір у Березі [10] Береза-Картузька – концентраційний табір (місце відокремлення, ізолювання), створений польською владою в 1934 році в місті Береза-Картузька на Берестейщині, тепер – територія Білорусі. Був місцем позасудового утримання противників керівного режиму в Другій Польській Республіці. . Ним час від часу лякали навіть у нашому селі. Та жоден мій знайомий, близький чи далекий, туди не потрапив. Подібні речі, як багато інших, сприймались як даність. Іноді здавалося – ми народилися з тим разом. Або навіть не так: все існувало до нас і після нас лишиться.

– Говориш так, Юрку, наче був при тому. На власні очі бачив, – зауважив я.

Дорош за звичкою ледь примружився, трохи підняв підборіддя, глянув на Зенка, наче знову закликаючи його стати свідком не знати чого.

– Один із них мав зі мною розмову в Тернополі за тиждень до того, – мовив, виважуючи кожне слово. – Назвався членом Організації. Вони шукають контакти в нашому воєводстві, надійних людей. Створюється мережа підпілля, боротьба не припиняється. На всіх одного концтабору не вистачить.

– Ще збудують.

Я миттю зрозумів, що ляпнув. Та пізно: Дорош метнув у мене блискавки з-під повік. А Зенко трохи відсунувся, ніби боявся підхопити заразу.

– Правду кажеш, Мироне, – вицідив Юрко. – Ось вона, типова українська правда. Будуйте нам таборів побільше, обгороджуйте колючим дротом, ще й струм туди пускайте. Ми звичні, ми й так проживемо. Лиш давайте зупу з тертої бараболі й сухарів. Тим, хто слухняний, – сала шматочок на храмові свята.

– Не пересмикуй, – буркнув я ображено. – То я так…

– І не ти один такий! – Дорош знову підніс голос. – Ти, Оресте Миронюк, чоловік не дурний, інакше б не мав я з тобою справ. Але більшість зовсім не мудра. Зараз ти є виразником думок цієї самої більшості. Вирвалося мимоволі, тільки ж люди справді до такого схильні. Що робити, га?

Тут він знову повернувся до Зенона.

– Діяти, – вичавив той.

– Молодець. – Дорош став поруч зі своїм зброєносцем. – Ті хлопці мали знайти мене, тобто – нас , у Кременці. Бачте, як сталося. Я домовився перед тим ще раз зустрітися в Бережанах, прийшов за вказаною адресою. Там кажуть: іди, не приходь більше, бо так і так. І ніхто нічого не знає. – Він витягнув нову цигарку. – Хлопців мордують, а люди не знають нічого.

– Треба, аби знали, – підхопив Зенон.

– Про те й мова, – кивнув Юрко. – Нам давно пора йти далі порожніх розмов. Шукати якісь виходи на Організацію – ліпший варіант. Тільки знову час витрачається дурно. І потім, доведеться визнавати зверхника, коритися йому, слухати, виконувати накази. Тобто, хлопці, втратити самостійність. Керуватися чужими планами, обмежувати себе в способах дії. Не згоден я.

Дорош так усе подавав, таким тоном говорив, з таким налаштуванням, що бажання сперечатися й заперечувати не виникало. Справді, подумав я собі, невже своїх голів на плечах не маємо? Спершу слід довести, що вартий чогось. А вже потім не ти прийдеш, а до тебе. Не втерпів, перервав нашого оратора. Сказав так.

– Нарешті мислити почав, – мовив той задоволено, прикурив, знову озирнувся на краєвид, коли глянув на нас, очі жваво блищали. – Нехай Організація з’явиться тут на готовому. Коли так, інакше з очільниками говоритимемо. Поки ми самі по собі, будемо боротися, як собі знаємо.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Червоний. Без лінії фронту»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Червоний. Без лінії фронту» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Червоний. Без лінії фронту»

Обсуждение, отзывы о книге «Червоний. Без лінії фронту» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x