Роман Іваничук - Злодії та Апостоли

Здесь есть возможность читать онлайн «Роман Іваничук - Злодії та Апостоли» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. ISBN: , Жанр: Историческая проза, foreign_contemporary, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Злодії та Апостоли: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Злодії та Апостоли»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Роман Іваничук (1929–2016) – відомий український письменник, лауреат багатьох літературних премій, серед яких Національна премія України ім. Т. Шевченка. У його творчому доробку близько двадцяти історичних романів, якими письменник заповнював білі плями в нашій історії. Р. Іваничук розширив жанрові межі історичного твору, відкривши перед читачем минувшину, що активізувала національну пам’ять.
Сюжет повісті «Злодії та Апостоли» (2005) охоплює чотирьохсотлітній проміжок часу в історії Гуцульщини. Життя горян, їхні звичаї та вірування, духовний світ та мова – усе це постає своєрідним колажем, з якого вимальовується справжня картина пошуків свого коріння та родоводу.
Також до видання увійшла романтична лісова феєрія Романа Іваничука «Лісова повість» (2003).

Злодії та Апостоли — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Злодії та Апостоли», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

«Та це ж найкращий для мужчини комплімент! – вигукнув Данило і враз пильно вдивився у вершок Попа Івана. – Поглянь, поглянь, Оленко: бачиш той синій, аж чорний клубок над руїнами обсерваторії?»

«Бачу, то й що?»

«О, ти міська панянка, а не гуцулка: то знак грози, я знаю… Приквапмо крок, щоб встигнути добратись до Веснярки. Там ватагує старий Дмитро Мочерняк, він прихистить. Та й, може, щось цікавого повість…»

«Ти з ним знайомий?»

«Ні, чув лишень про нього… Кажуть, він знає багато цікавих небилиць. Можливо, щось нового дізнаюся з гуцульської демонології».

Тим часом синювато-чорний клубок хмари, що дотепер непорушно висів над вершиною Попа Івана, почав раптом набухати, надуватися й набирати форм страхітливої потвори, що безупину міняла свій погрозливий лик, стаючи схожою то на розсердженого велетня, то на дракона із роззявленою пащею, якою він поглинав синяву неба, – й миттю не стало над головами мандрівників і шматочка голубизни, а з-поза гори, ген аж з-над Тиси, стрімко піднялися в небо клуби сизих випарів, окреслених оранжевою облямівкою, нібито десь там, на урочищах Обнижа і Прелук, вибухнув вулкан, й ось за хвилю гаряча лава поллється схилами вниз, заливаючи жереповий заросляк разом з полониною й будівлями на ній; перехресні тихі блискавки протинали небесну куряву, розпікаючи її до стану фіолетової плазми; обважнілі, немов насичені вулканним попелом хмари спадали на землю, й долинув нарешті безугавний гуркіт громів.

Розділ другий

Світ стемнів і не проглядався вже й на крок, Данило схопив Оленку за руку, й вони щодуху побігли плаєм, що потягнувся вздовж підніжжя Попа Івана до Веснярки; мокра темінь заліплювала очі, Оленка зсувала долонею з обличчя сніжницю; обоє вмить промокли до нитки, в Оленчині шльопанці набилося холодної кваші, ноги задубеніли, руки заклякли, тільки з Данилової долоні, в якій він затиснув руку дівчини, струменіло тепло; обоє бігли навмання, бо світ геть зчорнів – й нарешті повіяло на Оленку гарячим духом ватри, а в очах просвітліло – то Данило з грюкотом відчинив двері колиби, увіпхнув досередини дівчину, сам ввалився за нею, й порятунок від лиха постав перед ними в образі вусатого діда, який сидів за котлом, повним загуслого молока, й з тієї гущі виймав сніжно-білу масу, витискав долонями з неї сироватку, збивав у плесканки й складав уряд на лавицю свіжі будзи.

Побачивши у дверях колиби промоклих і засніжених подорожніх, ватаг припинив роботу, підвівся з лавиці й стрімко подався до них, простягнувши руки.

«Падоньку гіренький! – забідкався старий. – Та яка мара вигнала вас у гори в таку шарґу? Ану лишень швиденько роздягайтеся й вішайте шмаття на бильця біля ватри! Господи, таж тебе, дитино, спалить гарячка», – приговорював Мочерняк, дивлячись на продряглу, аж синю Оленку.

Він стягав з жердини білизну, холоші, кептарі й подавав їх то хлопцеві, то дівчині й сказав до вівчарів, що сиділи довкола ватри, та до жінок, які встигли допасти до колиби перед грозою:

«А повідвертайтеся, повідвертайтеся, най ця пара вгорнеться в сухе».

Ватаг сам повернувся обличчям до ватри, а Данило й Оленка, стоячи спинами одне до одного, поскидали з себе мокрий одяг і голісінькі, як мати родила, квапно одягалися в чужу одежу, яка відразу їх зігріла; мандрівники швидко оговтались від незручності перед незнайомими людьми й посідали на лавицю, простягнувши руки до вогню.

Мочерняк продовжував збивати бриндзу, змучені жінки дрімали, поскулювавшись, мов куропатви на стерні, вівчарі теж посхиляли голови до колін і куняли, тільки спузар, брудний і чорний, як арідник, підкидав у ватру смерекові полінця й галузки хвої – ватра спалахувала, тріщала, в колибі пахло ладаном, а дим, що струменів до отвору в стелі, виїдав очі.

«Як же ви опинилися тут, молодята? – спитав урешті ватаг, пильно, аж підозріливо приглядаючись до Оленки й Данила. – А звідки приманджали?»

«Нездалеку, вуйку Дмитре, – відказав Данило. – Я з Явірника, а Оленка із Зеленої… Вибралися на Попа Івана подивитись на купальські забави. Аж тут…»

«Плова в нас довго не триває, до вечора й слід від снігу згине, проте люта вона, – повів бесіду Мочерняк. – То Чорногор чомусь раптом розсердився, може, й на вас, коли грішні… Чи вже пошлюблені? – допитувався, виймаючи із сироватки бриндзу та сплескуючи її в кружала. – То я питаю – пошлюблені?»

«Та ні, – почервоніла Оленка. – Ми щойно в дорозі познайомилися».

Данило невдоволено глянув на Оленку: навіщо вона сповідається – чей скоро смеркне, й треба заночувати, ще, чого доброго, випровадить їх старий з колиби в таку стужу…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Злодії та Апостоли»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Злодії та Апостоли» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Злодії та Апостоли»

Обсуждение, отзывы о книге «Злодії та Апостоли» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x