Віллі Бредель - Брати-віталійці

Клауса замлостило. Він обернувся до високого веснянкуватого парубчака, що втопив перелякані очі в Ібрехта, і спитав у нього:

— Ти знаєш фогта?

— А хто його не знає, — відповів той, не зводячи погляду на Клауса. — В нас у Штральзунді майже всіх лякає саме його ім’я. — Молодий штральзундець глянув Клаусові просто у вічі і притишено вів далі:— Вульфлями — лихе поріддя, а багатії вони небачені. Мають вісім вітрильників і володіють усім містом. Старий Вульфлям водить хліб і сіль з герцогами Померанії та Рюгена. Ба навіть у датського короля він своя людина.

Рибалки поволі розходилися. Обидва хлопці подались до моря.

— Ось який він — Вульфлям…

— Що ти сказав? — Клаус придивлявся до замисленого супутника зі світлим вигорілим на сонці чубом й невеличкими блакитними очима. Зростом він винісся високий, а тому голова його здавалась якоюсь маленькою; довгі руки безпорадно звисали, постава була в’яла й незграбна.

Не дочекавшись відповіді, Клаус надумав пожартувати:

— Любий мій, а раптом я фогтів приятель? Або забажаю підлізти до нього й запродам тебе.

Ніби приголомшений, довгань зупинився і, сполотнівши, не на жарт затремтів. Він вилупив бентежні очі на Клауса — у нього наче мову забрало.

Клаус помітив, до чого прислужились його слова, і пожалкував, що сказав їх. Він узявся заспокоювати товариша, що їхня розмова не винесеться нікуди, хай не хвилюється, він не донощик.

— Та, господи, невже я щось кепське сказав…

Клаус по-дружньому обняв хлопця за плечі і порадив:

— Коли фогт такий звір, надалі будь обережний!

Згодом Клаус зустрічався з Гердом дедалі частіше, і вони затоваришували душа в душу.

На морі шаленів несамовитий норд-ост. Удалину мчали химерно пошматовані хмари. Вогні на узбережжі погасли, довкола запала непроглядна імла. Рибалки, які через буревій не виїхали на ловлю, байдикували в пивничці, і звідти линули уривки одноманітних пісень. Поміж хижами вештались, обнюхуючи землю, голодні собаки. Іноді глухо лунала сурма набережної сторони — знак рибалкам у морі берегтися прибережних скель.

Клаус примостився на кручі, по якій глухо гупали велетенські вали. Герд пропадав десь у морі: до берега тепер не пристати. Хто зна, може, стихія підхопила товариша і жене його безбач? А може, ураган поглинув його?.. Завжди, коли і в Герда, і в нього лучалась вільна часинка, вони забивалися сюди. Хлопці чудово плавали і за гарної погоди запливали далеко від берега.

Тепер же Клаус прислухався до штормового вітру, вдивлявся в розбурхане море. Герд борсався десь у самісінькому пеклі. Та, попри всю небезпеку, Клаус волів бути поруч з ним, тільки не сидіти тут на березі і, згорнувши руки, чекати та сподіватись…

Раптом біля крайньої хижі, де мешкали старійшини, майнули три невиразні постаті.

«То, мабуть, старійшини, які хильнули зайвого і хутчій добираються до своїх нар, — вирішив хлопець. — Але ні, постаті начебто у панцирах… Кати або фогтова челядь! Що їм робити тут глупої ночі? Може, хочуть когось забрати?..»

Хлопець сидів цвяшком на камені і стежив. Постаті підкрадалися згинці й обережно озирались. Одна щезла в халабуді. Попервах Клаусові хотілося встати і побігти глянути, що там робиться. Але передумав.

«Чого їм треба? Невже вони лихе загадали? — занепокоївся Клаус. — Та ні, грошей тепер не вкрадеш: челядь добре знає, що платню даватимуть аж наприкінці сезону».

Тим часом, як хлопець вагався, йти йому до хижі, а чи не йти, — невідома постать знову вислизнула із житла, і всіх трьох мов хап ухопив.

Клаус зайшов у старійшинську халабуду. Там тільки блимав невеличкий каганець, і нікого не було. Ніщо не говорило про крадіжку.

З думами про Герда Клаус довго блукав берегом моря, що несамовито гуло й нуртувало.

Тієї ночі Вульфлям із своєю челяддю увірвався до хижі, де жив Клаус, зганяв рибалок із нар, обшукував кожен кут і кожного помешканця. Ніхто не почув од них, за чим вони нишпорять. Не знайшовши нічого, фогт подався до сусідньої халабуди. Рибалки знову вкладалися спати і кляли непроханих гостей. А Клаус довго не засинав. З гадки не сходила пригода над берегом моря — він відчував, що вона в’яжеться з нічним обшуком.

Вранці рознеслася чутка, що вкрадено рибальську скарбницю з шістьма тисячами марок. І хоч грошей шукали якнайретельніше, їх не знайшли. Вульфлям зібрав усіх таборян і пообіцяв, що хай-но злодії об’являться самі, їх скарають не тяжко. А як мовчатимуть і далі, то буде їм непереливки.