Томас Кініллі - Список Шиндлера

Тоді Оскар відрекомендував його двом панам у гарних костюмах. Одним з них був Седлачек, другий — єврей зі швейцарським паспортом — назвався Бабаром.

— Мій любий друже, — звернувся Оскар до Штерна, — я прошу вас описати ситуацію в Плашуві настільки повно, наскільки ви зможете до вечора.

Штерн до того часу не бачив ні Седлачка, ні Бабара і думав, що Оскар поводиться необачно.

Він уклонився, пробурмотів, що перед тим, як братися до цього завдання, хотів би перемовитися словом особисто з паном директором.

Оскар, бувало, казав, що Іцхак Штерн ніколи не може сказати чи попросити про щось прямо, все провозить контрабандою під товстим шаром балачок про вавилонський Талмуд і ритуали очищення. Але тепер Штерн говорив упрост.

— Скажіть, будь ласка, гере Шиндлере, — спитав він, — ви не вважаєте, що це — жахливий ризик?

Оскар спалахнув. Перш ніж він оволодів собою, малознайомі люди в сусідній кімнаті, напевне, його почули.

— А я вас спитаю: ви як думаєте, є ризик?! — Тоді він охолов і сказав: — Ризик є завжди, ви це знаєте краще за мене. Але цим двом людям можна довіряти.

Урешті, Штерн до вечора писав доповідь. Він був учений, звичний писати точну прозу. Організація з порятунку в Будапешті й сіоністи в Стамбулі отримають від Штерна надійні відомості. Якщо помножити свідчення Штерна на тисячу сімсот великих і малих таборів примусової праці в Польщі, то вийде картина, від якої світ здригнеться!

Седлачкові з Оскаром було потрібно більше, ніж розповідь Штерна. Уранці після пиятики з Амоном Оскар виніс свою героїчну печінку з Плашува до того, як настав час бути на роботі. Між навіюванням Амонові толерантності, яким Оскар займався вночі, він також добував письмовий дозвіл влаштувати двом своїм «братам-підприємцям» екскурсію його ідеальним промисловим містечком.

Уранці Оскар привів обох до сірої будівлі адміністрації і став вимагати допомоги Häftling (в’язня) Іцхака Штерна, щоб він їх поводив табором. Седлачків товариш Бабар мав щось на зразок мініатюрної камери, але носив її в руках, не криючись.

Майже можна було повірити, що коли б на нього звернули увагу есесівці, то він би ще й радо постояв з ними хвилин п’ять і похвалився б своєю чудовою штучкою, привезеною з останнього відрядження до Брюсселя чи Стокгольма.

Коли Оскар і будапештські гості вийшли з адміністрації, Оскар узяв сухорлявого вченого Штерна за плече. Друзі радо б подивилися на цехи та житлову частину, сказав Оскар. Але якщо Штернові здасться, що вони мають на щось звернути особливу увагу, то він має просто нахилитись і зав’язати шнурки.

Ґьотовою основною магістраллю, викладеною з розбитих могильних плит, вони пройшли повз казарми СС. Там майже одразу у в’язня Штерна розв’язався шнурок. Товариш Седлачка зняв бригади, які тягли повні вагонетки з каменоломень, а Штерн пробурмотів:

— Перепрошую, панове.

Але він возився зі шнурками достатньо довго, щоб панове змогли поглянути під ноги й прочитати написи на уламках пам’ятників. Тут лежали могильні плити Блюми Ґемайнерової (1859–1927); Матильди Лібескінд, яка упокоїлась у віці дев’яноста років у 1912 році, Гелени Вахсберґ, яка померла під час пологів у 1911 році; тринадцятирічної Розі Ґродер, яка загинула у 1931 році; Софії Роснер і Адольфа Ґоттліба, які померли ще за Франца-Йосифа. Штерн хотів, щоб вони побачили, як імена пристойних покійників стали бруківкою.

Далі вони проминули Puffhaus , бордель для есесівців і українців, в якому працювали польські дівчата, а потім підійшли до каменоломні, де працівники вгризались у вапнякову скелю. У Штерна знову розв’язалися шнурки, тож їх треба було зав’язати рифовим вузлом: він хотів, щоб це було зняте. Тут гинули люди у важкій праці з молотком і зубилом.

Ніхто з наляканих людей, що працювали в каменоломні, не подав жодних ознак допитливості, що це за гості прийшли зранку. Іван, українець-шофер Амона Ґьота, чергував там, а наглядачем був круглоголовий німецький кримінальник на ім’я Ерік. Ерік уже продемонстрував здатність знищувати цілі сім’ї, убивши власну матір, батька, сестру. На той момент його мали б повісити чи принаймні посадити в тюрму, якби в СС не зрозуміли, що є гірші злочинці за таких і що Еріка їм треба взяти на роботу, щоб він ними попихав. Як згадував у своїй доповіді Штерн, краківського лікаря на ім’я Едвард Ґольдблатт відправив сюди з клініки есевіський доктор Бланке разом зі своїм протеже-євреєм, доктором Леоном Ґроссом. Ерік був радий бачити в каменоломні людину культурну, фахову, яка виявилася непридатною для такої праці, і лікаря почали бити, щойно він продемонстрував невпевнене володіння молотком і цвяхами. Протягом кількох днів його бив Ерік та різні есесівці й українські найманці. Лікаря змушували працювати з розпухлим у півтора разу лицем, з запухлим оком. Ніхто не знав, яке порушення техніки видобування каменю штовхнуло Еріка на останнє побиття доктора Ґольдблатта.