Томас Кініллі - Список Шиндлера

Шиндлер справляв настільки очевидне враження людини зі зв’язками, що Ауе не міг втриматися, щоб це не перевірити. Чи не знайомий часом Оскар із ким-небудь у Комітеті з озброєння? Чи не знає він генерала Юліуса Шиндлера, приміром? Може, генерал Шиндлер його родич? Та яка різниця, обеззброююче відказав гер Шиндлер. (Насправді генерал Шиндлер йому ніким не був.) Той генерал не такий уже поганий, якщо з деким порівняти, зауважив Оскар.

Ауе погодився. Але він особисто ніколи б не обідав із генералом Шиндлером і не сидів би з ним за чаркою, ось у чому різниця.

Вони повернулися до контори, зустрівши дорогою Іцхака Штерна, єврея-бухгалтера, який працював на Бухгайстера, — він чекав на стільці, призначеному для секретаря Ауе, сякаючись і сильно кашляючи. Він підвівся, схрестив руки на грудях і своїми величезними очима споглядав, як до нього наближаються два завойовники, проходять повз, заходять у кабінет. Там Ауе запропонував Шиндлерові випити, а тоді, перепросивши, залишив його біля каміна і пішов розпитувати Штерна.

Бухгалтер був худий і якось по-вченому сухорлявий. Манерами він скидався і на знавця Талмуду, і на європейського інтелектуала. Ауе розповів йому про молодого бухгалтера, солдатів і про ті думки, які ця історія викликала в молодого головного бухгалтера-німця. Він дістав із сейфа гроші: баварську купюру 1858 року, окупаційну 1914 року.

— Я гадав, у вас встановлена бухгалтерська процедура на такий випадок, — сказав Ауе. — Таке нині в Кракові часто трапляється.

Іцхак Штерн узяв гроші й роздивився. Так, я розробив таку процедуру, сказав він, пане тройгендере. Ні посміхнувшись, ані зморгнувши оком, він пішов до грубки на другий кінець кімнати і вкинув у вогонь обидва папірці.

— Я записую такі транзакції до дебету-кредиту як безкоштовні зразки, — пояснив він. Від вересня було чимало таких зразків.

Ауе припав до душі Штернів сухий, ефектний стиль поводження з речовими доказами. Він розреготався; у худорлявому обличчі бухгалтера проступали непрості обриси самого Кракова, отака містечкова практичність. Тільки місцевий знає всі входи-виходи. У внутрішньому кабінеті був Шиндлер, який потребував місцевої інформації.

Ауе провів Штерна до кабінету познайомити з гером Шиндлером, котрий стояв і відсторонено дивився на вогонь, задумливо тримаючи в руці незакриту кишенькову флягу. Першою думкою Іцхака Штерна була: з таким німцем не домовишся. Ауе носив знак свого фюрера — мініатюрну свастику — з такою легковажністю, ніби то був значок велосипедного клубу. Натомість велика, як монета, емблема в Шиндлера так і виблискувала проти полум’я золотом на чорній емалі. Вона, як і загалом багатий вигляд цього молодого чоловіка, були тим більше символами осінніх неприємностей Штерна як засудженого польського єврея.

Ауе відрекомендував їх одне одному. Відповідно до указу, вже виданого губернатором Франком, Штерн сказав:

— Маю повідомити вам, пане, що я — єврей.

— Ну от, — гучно відказав гер Шиндлер, — а я німець. Отакі наші справи!

«Добре, дуже добре, — майже вголос до себе пробурмотів бухгалтер у мокрий носовичок. — То, може, ви б і указ скасували?»

Адже Іцхак Штерн навіть отепер, на сьомому тижні нового порядку в Польщі, проходив уже не під одним указом, а під кількома. Ганс Франк, генеральний губернатор Польщі, уже видав шість обмежувальних указів, а решту мав розробляти крайовий губернатор, доктор Отто Вахтер, ґруппенфюрер СС (аналог генерал-майора). Штерн мусив не лише декларувати своє походження, а й носити особливу реєстраційну картку, позначену жовтою смугою. Заборона на кошерне приготування м’яса і наказ про направлення євреїв на примусові роботи вийшли зо три тижні до того моменту, коли Штерн, кашляючи, з’явився перед Шиндлерові очі. І його офіційна пайка як унтерменша (недолюдини) була майже вдвічі меншою, ніж пайка поляка за національністю, який теж перебував у статусі унтерменша.

Нарешті, указом від восьмого листопада почалася загальна реєстрація краківських євреїв, яка мала скінчитися до двадцять четвертого числа.

Штерн зі своїм спокійним і абстрактним складом мислення знав, що декрети будуть виходити ще і ще, і був готовий до того, що його життя і дихання будуть обмежувати далі й далі. Більшість краківських євреїв розуміли, що така декретна лихоманка розпочнеться. Почнуться якісь недобрі зміни — євреїв із містечок привозили в місто вантажити вугілля, інтелектуалів висилали на село сапати буряки. Час від часу траплялися бійні, як, наприклад, у Турську, де артилеристи СС змушували людей цілий день працювати на мості, а тоді ввечері загнали до сільської синагоги й розстріляли. Такі пригоди бували час від часу. Але ситуація колись усталиться; раса виживе за допомогою клопотань, підкупу влади — це старі методи, вони спрацьовували ще за Римської імперії, спрацюють і зараз. Урешті-решт, цивільній владі потрібні євреї, особливо там, де євреєм є кожен одинадцятий.