Томас Кініллі - Список Шиндлера

Він описав деякі зі своїх складнощів, подякував людям за їхню допомогу в задоволенні вимог відповідальних за озброєння. З огляду на те, що в Брюннліці практично нічого не було вироблено, ці подяки могли звучати як насмішка. Але висловлені вони були без жодної іронії. Гер директор буквально казав: «Дякую, що допомогли мені пошити систему в дурні».

Далі він повів мову про місцевих жителів:

— Якщо за кілька днів вам відкриються двері до свободи, подумайте, що саме багато хто з тих людей, які живуть навколо фабрики, зробили для вас, допомагаючи добути додаткові харчі й одяг. Я зробив усе, що міг, і доклав усіх можливих зусиль, щоб дістати для вас додаткову їжу, і обіцяю й у майбутньому робити все, що тільки можу, щоб захищати вас і оберігати ваш щоденний хліб. І робитиму все, що зможу для вас, до п’яти хвилин на першу. Не ходіть грабувати й мародерствувати в сусідні будинки. Покажіть, що ви гідні тих мільйонів жертв з-поміж вашого народу, утримайтесь від будь-якої особистої помсти й терору.

Шиндлер визнав, що в цих місцях в’язням ніколи не були раді: євреї Шиндлера були табу в Брюннліці. Але є речі значно вищі від помсти:

— Я довіряю вашим капо та бригадирам надалі підтримувати порядок і порозуміння. Так що кажіть про це вашим людям, бо це в інтересах вашої безпеки. Подякуйте млинові Даубека, його допомога в добуванні їжі для вас виходила за межі можливого. За вас я нині подякую Даубеку, мужньому начальнику млина, він зробив усе, що міг, щоб нагодувати вас.

— Не дякуйте мені за те, що лишилися в живих. Подякуйте своїм людям, які працювали день і ніч, щоб урятувати вас від знищення. Подякуйте безстрашним Штернові й Пемперу і декому ще, хто, переймаючись вашою долею, особливо в Кракові, щохвилини важив власним життям. Година честі зобов’язує нас бути насторожі й зберігати порядок, поки ми всі разом. Дуже прошу вас, навіть серед своїх, хай ваші рішення будуть тільки людяними і праведними. Хочу подякувати моїм особистим помічникам за їхню жертовність заради моєї справи.

Його промова переходила з теми до теми, про щось у ній мовилося вичерпно, до чогось він поверхово повертався, — і досягла апогею сміливості. Оскар звернувся до есесівського гарнізону і подякував їм за те, що опиралися своєму варварському призначенню. Дехто з в’язнів у цеху в ту хвилину подумав: «І він каже нам не провокувати есесівців? А сам що робить?» Адже СС є СС, підрозділ Ґьота і Йона, Гуяра і Шайдта. Їх же вчили такого, що пан директор сам чув і бачив, того, що лежить далеко за межами його людяності. Вони відчували, що Оскар дійшов до небезпечної грані.

— Я б хотів, — мовив Шиндлер, — подякувати цим охоронцям-есесівцям, яких без їхнього бажання наказом перевели на цю службу з армії чи флоту. Як голови сімей, вони давно усвідомлювали ницість і безсенсовність цієї справи. Вони діяли тут надзвичайно гуманно й коректно.

Ошелешені й дещо піднесені мужністю гера директора, в’язні не помічали, що Оскар саме закінчував ту справу, яку починав у свій день народження. Він знищував СС як супротивників. Якщо вони стояли тут і мовчки ковтали його версію «гуманної і коректної» поведінки, то їм лишалося тільки спокійно піти.

— І нарешті, — промовив Шиндлер, — прошу трьома хвилинами мовчання згадати незліченних жертв серед вас, які загинули в ці жорстокі роки.

Усі його послухалися: і обершарфюрер Моцек, і Гелена Гірш, і Люся, яка вийшла зі свого підвалу лише минулого тижня, і Шонбрун, і Емілія, і Ґольдберґ. І ті, хто нетерпеливився, коли ж мине цей час, і ті, хто готувався ось-ось тікати. Вони стояли й мовчали серед величезних «Hilo» на останній межі найгучнішої війни.

Коли збіг час мовчання, есесівці швидко пішли. В’язні залишилися. Вони роззирнулися і здивовано подумали: тепер господарями тут залишаємося ми. Коли Оскар з Емілією рушили вниз збирати речі, їх перестріли в’язні. Шиндлерові піднесли викувану Ліхтом каблучку. Оскар постояв, захоплюючись подарунком, він показав напис Емілії і попросив Штерна його перекласти. Коли він спитав, де ж вони взяли золото, і зрозумів, що то був міст Єрета, всі думали, що він засміється: Єрет серед делегації дарувальників був готовий, що його піддражнюватимуть, і вже оголив в усмішці тоненькі пеньочки зубів, з яких було зняте золото. Але Оскар дуже посерйознішав і повільно вдягнув каблучку на палець. Хоча ніхто того не зрозумів, але саме в той момент вони всі знову стали собою, і тепер Оскар Шиндлер став їм зобов’язаним за оцей дарунок.