Томас Кініллі - Список Шиндлера

Шиндлери були католицькою сім’єю. Те саме можна сказати й про родину Амона Ґьота, який на той час теж завершував свій курс із науки й готувався складати іспити на атестат зрілості у Відні. Оскарова мати Луїза була жінкою енергійно побожною, її одяг за тиждень просочувався пахощами ладану, що хмарами підіймався під час меси у церкві Святого Моріца. Ганс Шиндлер був із тих чоловіків, які приводять жінку до релігії. Він любив коньяк, полюбляв сидіти в кав’ярнях. Пахощі його подиху, підігрітого бренді й добрим тютюном, і міцної приземленості линули від цього доброго монархіста — пана Ганса Шиндлера.

Його сім’я мешкала на сучасній віллі, оточеній садами, що відокремлювали місто від промислової частини. У сім’ї було двоє дітей — Оскар і його сестра Ельфріда. Проте свідчень, яким був побут цієї родини, не залишилося, хіба що найзагальніші. Наприклад, нам відомо, що фрау Шиндлер засмучувалася, що її син, як і батько, не був дуже побожним католиком.

Але дуже важким їхнє життя назвати не можна. У тих невеликих згадках про дитинство, які проскакували в Оскара, годі знайти щось темне. Сонце просвічує між ялинового гілля в садку. У закутках давнього літа достигають сливи. Якщо він частину червневого ранку проводить на службі Божій, то на віллу все ж великого почуття гріховності не приносить. Він сонячного дня виводить батькову машину з гаража і порпається в її моторі. Або ж сидить на ґанку і возиться з карбюратором мотоцикла, який збирає.

Оскар товаришував з кількома єврейськими хлопцями середнього достатку, чиї батьки відправили їх до німецької граматичної школи. Ці діти не нагадували сільських ашкеназі — химерних, ортодоксальних, — говорили вони не лише ідишем і були дітьми єврейських ділків, не дуже перейнятих старими звичаями. На Ганацькій рівнині, коло Бескидів, у подібній єврейській сім’ї народився Зиґмунд Фрейд — не так уже задовго до часу, коли в поважній німецькій родині у Цвіттау з’явився на світ сам Ганс Шиндлер.

Здається, пізнішій історії Оскара має передувати якась пригода з дитинства. Мабуть, колись Оскар, ідучи додому зі школи, захистив від хуліганів якогось єврейського хлопчика. Цього цілком могло й не бути, та й добре, що ми не знаємо напевне, бо інакше це було б банально. Та й один юний єврей, якому Оскар не дав розквасити носа, все ж нічого не доводить. Адже й сам Гіммлер потім нарікатиме у промові до однієї зі своїх айнзацгруп , що в кожного німця є товариш-єврей:

— Єврейський народ має бути знищений! — стверджує кожен член Партії. Так, такою є наша програма: усунення, знищення євреїв — ми цим займемося. — А потім вони всі починають топтатися на місці, усі ці вісімдесят мільйонів достойних німців, і в кожного з них є свій хороший єврей. Усі решта, — вони свині, звичайно, так, а ото — Єдиний Єврей…

Спробувавши все ж пошукати в тіні Гіммлера якогось коріння пізніших доброчинств Оскара, знаходимо сусіда Шиндлерів, ліберального рабина доктора Фелікса Кантора. Раббі Кантор був учнем Авраама Ґайґера, німецького лібералізатора юдаїзму, який стверджував, що зовсім не зле і навіть добре бути не лише євреєм, а й німцем. Раббі Кантор не був твердолобим провінційним ученим. Він одягався за сучасною модою і розмовляв німецькою вдома. Місце, куди він ходив для молитви, доктор Кантор називав храмом, а не на старий лад синагогою. До його храму ходили єврейські лікарі, інженери і власники текстильних фабрик у Цвіттау. Приїжджаючи до інших місць, вони розповідали там іншим підприємцям: «Наш ребе доктор Кантор — він пише статті не лише до єврейських журналів у Празі і Брно, а й для щоденних газет!»

Два сини ребе Кантора ходили до тієї самої школи, що й син його сусіда Шиндлера. Обидва хлопці були достатньо розумні, щоб врешті-решт мати змогу стати рідкісними професорами-євреями в німецькому Празькому університеті. Ці стрижені під їжачка німецькомовні вундеркінди бігали наввипередки в коротких штанцях навколо літніх садів. Бігали професорчуки, бігали й малі Шиндлери, ганялися одне за одним. А Кантор поглядав, як вони вискакують з-за живоплоту й знову ховаються, і, мабуть, думав, що слова Ґайгера, Ґретца, Лазаруса і всіх отих німецько-єврейських лібералів ХІХ століття справджуються. Ми живемо як освічені люди, з нами вітаються німецькомовні сусіди — пан Шиндлер при нас навіть відпускає єхидні зауваження про чеських урядовців. Ми — і світські вчені, і мудрі тлумачі Талмуду. Ми належимо і ХХ століттю, і прадавньому роду-племені. Ми нікого не ображаємо, і нас ніхто не ображає.