Василий Махно - Вічний календар

Юдейські громади Європи, які повірили в Саббатаєве месіанство, і навіть ті рабини, які не прийняли самозванця, чекали звісток зі Стамбула. Ім’я цього чоловіка непокоїло всіх, хто чекав на відбудову й повернення Храму. І християнські богослови, і письменники, століттями сперечаючись навколо часу приходу Месії, усе ж припускали, що ним може виявитися саме Саббатай Цві. Але Йоаникій Ґалятовський, архимандрит Чернігівського монастиря, написавши працю «Месія праведний, Ісус Христос, син Божий. Розмова християнина з євреєм» і видрукувавши її у друкарні Києво-Печерської лаври, звинуватив рабинів у ритуальних вбивствах, несприйнятті ґоїв і прохав християн не тривожитися про те, хто ж насправді Месія.

Хтось із оточення Саббатая Цві описав прибуття Месії до Стамбула так:

«Прийняли нас тут із великими почестями. Машіах, якому підвели лева, приборкав хижака, погладивши його гриву. І лев одразу приліг перед Машіахом. І в’їхав Машіах верхи на левові до палацу Топкапі. Султан же, побачивши Машіаха, скинув свою корону й нею укоронував голову Машіаха».

Тим часом листи з фортеці, у якій перебував Саббатай Цві, розходилися по всіх юдейських громадах, ще більше збуджуючи юдеїв. Десятки їх із усіх країв приїжджали вклонитися своєму цареві. Дізнавшись, що Саббатай Цві перебуває в османській в’язниці, Рафаель Йосип Челебі передав одним урядником, який їхав із дефтером до Стамбула, великі гроші. І тоді сподвижники Машіаха підкупили коменданта фортеці, облаштувавши Саббатаєві кілька кімнат, застелених дорогими килимами й обставлених позолоченими меблями, у яких приймав Машіах юдейських паломників. Не було дня, щоби хтось не приїхав відвідати Саббатая Цві. За час його ув’язнення комендант фортеці примножив свої багатства, розбудувавши великий дім і збільшивши гарем. Містечко Абідос жило з напливу чужоземців.

Та ось одного разу приїхав до Абідоса кабаліст Нехемія га-Коен зі Львова. Їхав він через польську й угорську землі, а перебувши два місяці на Балканах, дістався Стамбула. Там випитав про Саббатая Цві й подався зі столиці на південь, до дарданельської протоки. Три дні та три ночі проговорили вони: Нехемія га-Коен із Саббатаєм Цві. Бачив Нехемія га-Коен, у яких розкошах перебуває Саббатай Цві, що їсть і що п’є з дружиною Сарою.

Спочатку Машіах поцікавився, звідки Нехемія прибув до нього, і почув, що зі Львова, землі польської. По містечках у тій землі багато живе юдеїв, розповідав Нехемія, які чули про Машіаха й хочуть дізнатися, коли ж їм повертатися до Єрусалима.

Другого дня продовжили вони свою розмову.

«Бачу, — сказав Нехемія га-Коен, — що живеш, як цар».

Саббатай Цві всміхнувся.

«Але чи вийдеш із цієї тюрми, аби збулося обіцяне тобою народу ізраїлевому?»

«Чому ти питаєш мене, чи вийду з цієї тюрми, якщо знаєш, що Машіах мусить бути погорджуваний людьми і гнаний ворогами своїми».

«Питаюся, бо читав листи Натана з Гази про те, що зі Стамбула почнеться ісход юдейський до Єрусалима. То питаю тебе коли? І ще один лист надійшов до нас. У ньому говорилось про те, що Машіах в’їхав на левові до султана, і той віддав свою корону. То де вона?»

Не сподобалися ці запитання Саббатаєві.

І відповів він Нехемії:

«Хто ти такий, щоби мене питати?»

«А якщо ти не відповіси на ці запитання, то я тебе буду питати: хто ти такий?»

Тиша запанувала в Абідосі.

А третього дня, не отримавши відповіді на свої запитання, вибіг Нехемія га-Коен на міську площу і прокричав, що Саббатай Цві — самозванець.

Комендант фортеці наказав спіймати юдея, який кричав на майдані, і привести до нього. Перекривши всі виходи з міста, яничари привели переляканого Нехемію га-Коена до коменданта, бо за те, що порушив спокій, яким жило містечко, цей чужоземний юдей заслуговував смертної кари.

«Що ти там викрикував?» — запитав Нехемію комендант.

«Я кричав, — відповів, переборовши страх, Нехемія, — що Саббатай Цві, якого утримують у фортеці, самозванець».

Комендант знав, що треба буде сповістити Стамбул про інцидент на площі, бо все одно дійдуть плітки. У його голові боролися дві думки: коли і як сповістити та якою смертю мав би померти цей юдей. І нічого путнього не приходило в цю хвилину до голови.

«До того ж, — продовжив Нехемія, — як державний злочинець може жити у такій розкоші?»

Вимовивши останнє слово, Нехемія навіть не мав часу пошкодувати за тим, що сказав. Обличчя коменданта налилося кров’ю. Витягши шаблю, розполовинив він Нехемію га-Коена до живота, з якого вивалилися смердючі кишки.