Софі Перино - Дочка Медічі

— Подивіться, хто прийшов просити вибачення.

Ангулем протискається крізь натовп гомінливих молодиків. Прибуття мого зведеного брата аж ніяк не надихає їх протверезіти — вони плескають його по спині та штовхають. Угледівши Ангулема, його величність змінюється в лиці. Переможний вираз витісняє рум’янець, викликаний менш приємними емоціями.

— З ким ваша величність гратиме зараз? — питає Бюссі.

— Грайте замість мене,— відповідає король.— Може, з наступним супротивником ви боротиметесь краще, ніж зі мною.

Залишивши Бюссі збентеженим, Карл прямує до матері.

— Геть з нашого місця,— наказує він Анжу, змахнувши рукою.

Анжу не підводиться й не уклоняється, він сповзає на підлогу й притуляється до ніжки стільця матері так, наче хоче сказати Карлу: «Ви можете мати трон, але я завжди ставатиму між вами й нашою матір’ю».

Ангулем нарешті звільняється від надокучливих дворян і підходить до нас.

— Ваша величносте, пам’ятайте, що ваша справа з шевальє — приватна. Тому я прошу вас приховати ваше незадоволення й не виявляти його публічно,— мати розмовляє пошепки. Вона намагається перехопити мій погляд і вигнати мене, але я вперто не дивлюсь на неї.

Наблизившись до нас, Ангулем уклоняється і, відкашлявшись, каже:

— Ваша величносте...

— Будь ласка,— уриває його Карл, піднявши руку,— не кажіть, що ви принесли нам вепра чи оленя. Як вам відомо, ми сподівались, що ви вполюєте іншу здобич. Якщо вам це не вдалося, ніщо нас не задовольнить.

— Цей чоловік має дві пари очей і вдвічі більше друзів.

— Забагато виправдань.

— Якщо ваша величність бажає, я переслідуватиму його й далі.

— Ми бажаємо цього, проте, якщо вам не вдалося вбити звіра в лісі, чому вам має більше пофортунити на вулицях Парижа? Те, що може зійти за нещасний випадок там, де багато стріляють, навряд чи видасться випадковістю на вулиці дю Шом.

Мати застережливо стискає руку Карла: либонь, вважає, що згадка про вулицю, де розташовується готель де Гіз, є надто відвертою.

— Ваша величносте, головорізи є скрізь. Людина може зазнати нападу через гаманець, а, зрештою, втратити руку або навіть життя,— каже Ангулем.

Я мимоволі зойкаю. Повернувшись, мати каже:

— Баронесо де Сов, будь ласка, повертайтеся з герцогинею де Валуа до моїх апартаментів і скажіть моїм фрейлінам, що я незабаром прийду перевдягнутися для обіду.

Мені нестерпно важко виходити, тим паче що я сама в цьому винна: мені забракло самовладання. Дорогою я втішаю себе: неможливо уявити, що вони обговорюватимуть будь-які подальші плани мого зведеного брата під час тенісного матчу. Наразі достатньо знати, що гнів Карла не минув.

Саме це я й сказала Генрієтті трохи згодом, коли всі фрейліни з королівської свити пішли на прогулянку садами Тюїльрі. Ми з Генрієттою усамітнилися в гроті пана Паліссі. Це чудове місце для приватних розмов, адже керамічні жаби, змії та ящірки, які прикрашають грот і надзвичайно мені подобаються, викликають відразу в більшості фрейлін. Додатковий застережний захід — Шарлотта, яка сидить на варті й попередить нас відповідним сигналом, перш ніж хтось підслухає, про що ми говоримо.

— Довірте це Антрагу й мені,— упевнено каже Генрієтта.— Ми зробимо так, що герцог на один крок випереджатиме людей короля. Я побачу Гіза сьогодні ввечері.

— Якби я могла піти з вами.

— Знаю. І знаю, що герцог тисячу разів благословив би мене, якби я таємно привезла вас на вулицю дю Шом. Але, на жаль, така хитрість — за межами навіть моїх неабияких можливостей,— здається, їй справді прикро. Хоча незрозуміло, чи їй прикро розчаровувати мене, чи визнати, що її махінації мають обмеження. Я не впевнена. Вона прямує до дверей, аж раптом зупиняється.— А чом би й ні?

— Що саме?

— Допомогти вам побачити вашого герцога, звісно.

Зірвавшись із місця, я стискаю її руки.

— Гадаєте, це можливо? Жорстоко дарувати мені надію, якщо це не можна здійснити.

— Я нічого не роблю жорстоко,— сміється вона.— Я планувала зустрітися з Антрагом у маленькому будиночку на вулиці Паве, що я придбала виключно для побачень, про які не має довідатися мій чоловік. Натомість я відмовлюсь від годин кохання, аби ви мали змогу вкрасти годину наодинці з Гізом. Я привезу його сюди.

— Сюди?

— Надворі тепло. Місяць майже повний. Увесь двір перебуватиме в Луврі, а в цих садах буде безлюдно. Усе, що треба від вас,— бути тут.

Генрієтта мала рацію. Місяць дуже яскравий, хоча й не настільки, аби виправдати ретельність, з якою я вбиралася. Я не приділяла такої уваги моєму туалету відтоді, як мій коханий вирушив на полювання. Скинувши плащ, я залишаю його на лавці, щипаю себе за щоки, поправляю намисто й чекаю.