Тож ми дбали, щоб світ був до нього добрим, сховавши його від усього в нашому спокійному маленькому всесвіті, мов у коконі. Ми ніколи не вимагали від Натана чогось надзвичайного. Тішилися, що він такий, як він є. Інколи ми пишалися вже тим, що він просто пережив ще один день.
Якось Марджорі сказала:
— Не всі народжені для того, щоб нестися цим світом зі списом.
— Це правда, Марджорі, — погодилась я. — Біг зі списом ми залишимо тобі.
Ательє давало нам стабільний дохід навіть після того, як у 1960-х роках суспільство змінилося й усе менше людей одружувалося. Нам пощастило, бо наш заклад ніколи не був «традиційним» весільним салоном, тому коли традиція вийшла з моди, ми залишилися au courant . Ми з самого початку продавали вінтажні сукенки — задовго до того, як слово «вінтаж» увійшло в моду. Тож коли настала епоха контркультури й гіппі почали вдягатися в чудернацький старий одяг, ми втрималися на своєму місці. І навіть знайшли нових клієнток. Чимало багатих «дітей квітів» обрали мене за свою кравчиню. Я шила сукні донькам заможних банкірів — дівчата-гіппі хотіли виглядати у весільній сукенці так, наче виросли відразу дорослими на якомусь сільському лузі, а не народилися на Верхньому Іст-Сайді й вчилися у школі Брірлі. Я обожнювала шістдесяті, Анджело.
За всіма критеріями, я повинна була ненавидіти той період. У своєму віці я б мала бути набридливою старою каргою, яка оплакує занепад суспільства. Але я ніколи не належала до затятих його прихильниць і тому не обурювалась змінами. Навпаки, я насолоджувалася бунтом, повстанням і можливістю самовираження. І, звісно ж, обожнювала тодішню моду. Гіппі перетворили вулиці нашого міста на цирк — як чудесно! Шалене відчуття свободи й веселощів!
Шістдесяті викликáли в мені гордощі, бо моє товариство до певної міри передбачило всі ці перетворення й заворушення.
Сексуальна революція? Я вже давно в неї занурилася.
Гомосексуальні пари, які мешкали разом як подружжя?
Тітка Пеґ і Олів були тут чи не першими.
Фемінізм і виховання дитини без чоловіка? Марджорі роками несла цю службу.
Нелюбов до конфліктів і прагнення залагоджувати все ненасильницьким шляхом? Що ж, познайомтеся із солоденьким хлопчиком на ім’я Натан Ловцкі! Я спостерігала за всіма культурними заворушеннями й перетвореннями 1960-х років з великим захватом — і скажу тобі ось що.
Мої у всьому були першими.
А 1971 року Френк попросив мене про одну послугу.
Запитав, чи не пошию я для тебе, Анджело, весільну сукню.
Його прохання з багатьох причин заскочило мене зненацька.
По-перше, я щиро здивувалась, почувши, що ти виходиш заміж. Ця новина якось не відповідала тому, щó твій тато завжди розповідав про тебе. Він так пишався тобою, коли ти закінчила магістерку в Бруклінському коледжі й докторські студії — звісно ж, із психології — в Колумбії. («Хіба вона могла вивчати щось інше з такою родинною історією, як наша?» — казав він.) Твій тато дуже втішився, коли дізнався, що ти не збираєшся відкривати власну практику, а працюватимеш у Бельв’ю і щодня матимеш справу з найважчими, найгнітючішими випадками психічних захворювань.
Твоя робота стала твоїм життям, казав він. І всіляко це схвалював. Він радів, що, на відміну від нього, ти не одружилася зовсім молодою. Він знав, що ти не така, як усі, знав, що ти — інтелектуалка. Він страшенно пишався, що ти така розумна. Був у захваті, коли, захистивши докторську, ти почала досліджувати травми, спричинені пригніченими спогадами.
Він розповідав, що ви нарешті знайшли спільну тему для розмов і що деколи він допомагав тобі сортувати дані. Твій батько казав:
— Анджела надто порядна й серйозна для будь-якого з чоловіків, які їй досі траплялися.
І от одного дня він розповів мені, що в тебе з’явився хлопець.
Такого Френк не сподівався. На ту пору тобі виповнилося двадцять дев’ять, і, напевно, він думав, що ти вже ніколи не вийдеш заміж. Мені здається — тільки не смійся, — що він вважав тебе лесбійкою! Але ти познайомилася з хлопцем, який тобі сподобався, і вирішила запросити його в неділю на родинний обід. Виявилося, що твій коханий очолював службу безпеки у Бельв’ю. Він був ветераном, який недавно повернувся із В’єтнаму. Уродженцем району Браунсвілл у Брукліні, який планував далі вивчати право в Міському коледжі Нью-Йорка. Темношкірим чоловіком на ім’я Вінстон.
Те, що ти почала зустрічатися з темношкірим, не засмутило Френка. Зовсім. Сподіваюсь, ти про це знаєш. Він, навпаки, був вражений твоєю впевненістю в собі й тим, що ти наважилася привести Вінстона в південний Бруклін. Він бачив гримаси на лицях сусідів. Йому подобалось спостерігати за тим, як увесь квартал мало не корчився від твого вчинку, і бачити, що чужий осуд не може тебе зупинити. Але основне, що він відчував до Вінстона симпатію й повагу.
Читать дальше