Умберто Эко - Бавдоліно

— Непогано, — сказав Абдул, — але думаю, що взірцем має бути Єрусалимський Храм, як його описує пророк Єзекиїл. Приходьте завтра вранці до мене в абатство. Один з каноніків, превчений Рішар Вікторинець, шукає способу відтворити план Храму, оскільки текст пророка місцями неясний.

— Мосьпане Никито, — сказав Бавдоліно, — не знаю, чи цікавився ти колись вимірами Храму.

— Поки ні.

— Так ось, ніколи цього не роби, бо при цьому можна зламати собі голову. У Книзі Царів говориться, що ширина Храму — шістдесят ліктів, висота — тридцять, а глибина — двадцять, і що ґанок його завширшки у двадцять і завглибшки у десять ліктів. Але в «Хроніках» стверджується, що висота ґанку — сто двадцять ліктів. Тоді, при ширині двадцять, висоті сто двадцять і глибині десять, ґанок не тільки в чотири рази вищий від цілого Храму, але й такий нестійкий, що варто на нього дмухнути, як він упаде. Та найбільший клопіт починається, коли читаєш видіння Єзекиїла. Жоден вимір тут не тримається купи, і багато хто з побожних людей погоджувався з тим, що Єзекиїлові у видінні дещо привиділося — немов він трохи забагато випив і йому двоїлося в очах. І то було б ще нічого, бо бідолаха Єзекиїл теж мав право розважитися, якби той Рішар Вікторинець не став міркувати так: якщо кожна річ, кожне число, кожна соломинка в Біблії має духовне значення, треба насамперед добре втямити, що воно означає буквально, бо сказати, що довжина чогось одного — три, а чогось іншого — дев'ять, це велика різниця для духовного значення, оскільки ці два числа мають різні містичні значення. Не можу тобі навіть гаразд описати ту сцену, коли ми пішли послухати лекцію Рішара про Храм. Він увесь час зазирав у книгу Єзекиїла і знай міряв усе мотузкою. Він намалював контури будівлі, яку описав Єзекиїл, а тоді брав жердини й планки з м'якого дерева, різав їх з допомогою своїх помічників і намагався зліпити докупи клеєм та цвяхами… Він пробував відтворити Храм, пропорційно зменшивши його розміри, тобто там, де Єзекиїл казав лікоть, він велів обрізати на палець… Що дві хвилини все валилося, Рішар сердився на своїх помічників, кажучи, що вони десь не дотиснули або дали замало клею, а ті виправдовувалися, твердячи, що він дав їм неправильні розміри. Тоді вчитель виправляв свою помилку, кажучи, що, можливо, в тексті пишеться про porta, але в цьому випадку йдеться про porticus, інакше двері виходили завбільшки з цілий Храм; іншими разами він брав свої слова назад і заявляв, що два розміри не узгоджуються між собою тому, що за першим разом Єзекиїл виходив з розміру цілої будівлі, а за другим разом — з розмірів її частини. Або ж іноді там, де згадується лікоть, мається на увазі геометричний лікоть, тобто шість звичайних ліктів. Одне слово, кілька днів ми розважалися, дивлячись, як святий цей чоловік крутиться, мов муха в окропі, і щоразу, як Храм валився, ми вибухали сміхом. Щоб приховати це, ми вдавали, буцім підбираємо щось, що у нас упало, але згодом якийсь канонік помітив, що надто вже часто у нас щось падає, і прогнав нас геть.

У наступні дні Абдул припустив, що оскільки Єзекиїл належав до народу Ізраїля, якесь світло міг пролити на цю справу хтось з його одновірців. А що його товариші обурено запротестували, мовляв, не можна читати Писання, питаючи поради в юдея, бо всім відомо, що підступний цей люд змінював текст священних книг, щоб стерти звідти будь-яку згадку про пришестя Христа, Абдул сказав, що дехто з найбільших паризьких метрів іноді, хоча й тайкома, послуговувався знаннями рабинів, принаймні щодо тих уступів, де не йшлося про пришестя Месії. Само собою так вийшло, що якраз у ті дні вікторинські каноніки запросили у свою обитель одного з них, ще молодого, але вже славетного Соломона з Жерони.

Звісно, Соломон не міг замешкати в абатстві Святого Віктора: каноніки знайшли йому кімнату, сморідну й темну, на одній із найзанедбаніших вулиць Парижа. То справді був муж ще молодого віку, хоч обличчя його виглядало виснаженим від розважань і студій. Висловлювався він доброю латиною, але його важко було зрозуміти, бо мав він одну чудернацьку особливість: у лівій частині рота він мав усі зуби, зверху й знизу, починаючи від серединних, зате не мав жодного зуба у правій. Хоч був ранок, у кімнаті було темно, і йому доводилося читати із засвіченим каганцем, і коли ввійшли відвідувачі, він поклав руки на сувій перед собою, немов щоб перешкодити їм зазирнути туди — зайва обережність, бо сувій був записаний гебрайськими літерами. Рабин спробував вибачитися, бо то, мовляв, книга, якою християни слушно бридяться — горезвісна «Толедот Єшу», де розповідається, що Ісус був сином куртизанки і найманця на ім'я Пантера. Але вікторинські каноніки попросили його перекласти кілька сторінок з неї, бо хотіли зрозуміти, як далеко може зайти підступність юдеїв. Він також сказав, що працює над цим охоче, бо й сам вважає цю книгу занадто суворою до Ісуса, який був, безперечно, чоловіком чеснотливим, хоча й хибував у тому, що неслушно вважав себе Месією, але його, мабуть, обдурив Князь Пітьми, бо ж і Євангелія погоджуються, що той приходив спокушати його.