Умберто Эко - Бавдоліно

Наступного дня Бавдоліно вирушив у подорож. У Парижі Абдул, який чимало знав про справи Сходу, познайомив його з одним каноніком з обителі Святого Віктора, який знав про Схід ще більше від нього.

— Ага, Волхви! — сказав він. — Передання весь час згадує їх, про них говорило чимало святих отців, але три Євангелія про них мовчать, а з уступами з Ісаї та інших пророків досі невідомо — говорять вони про них чи не говорять: дехто їх тлумачив так, немов вони говорять про Волхвів, але могло бути, що вони говорили про щось інше. Хто вони були, як їх звали насправді? Дехто каже, що то були Гормізд із Селевкії, цар перський, Яздеґерд, цар савський, і Пероз, цар сабейський; інші звуть їх Гор, Базандер і Карундас. Але інші автори, вельми гідні довіри, твердили, що звали їх Мелькон, Ґаспар і Балтазар, або ж Мельхо, Каспар і Фадизард. Або ж Маґалат, Ґалґалат і Сарацин. А може Аппеліус, Амерус і Дамаскус…

— Аппеліус і Дамаскус звучать чудово, навіюють думку про далекі землі, — говорив Абдул, вдивляючись в нікуди.

— А хіба Карундас погано звучить? — відказав Бавдоліно. — Ми повинні знайти три правдиві імені, а не імена, які подобаються тобі.

Канонік вів далі:

— Я б вибрав Бітізарію, Мельхіора і Ґатасфу: перший — цар ґодолійський і савський, другий — цар нубійський і аравійський, а третій — цар Тарсису та острова Еґризевла. Чи були вони знайомі між собою перед тим, як пуститися в подорож? Ні, вони зустрілися в Єрусалимі й чудесним чином впізнали один одного. Але інші кажуть, що були то мудреці, які мешкали на горі Ваус, тобто Переможній, з її верхівки вони слідкували за знаками небес і на Переможну гору вони повернулися, відвідавши Ісуса, а згодом разом з апостолом Томою подалися євангелізувати Індії, але було їх не троє, а дванадцятеро.

— Дванадцятеро Царів-Волхвів? Не забагато?

— Про це пише також Йоан Золотоустий. Інші ж подейкують, нібито їх звали Жрвндд, Нврмзд, Австсп, Арск, Зрвнд, Аригв, Артсист, Астнбвзн, Арквк, Агсрс, Нсрдиг та Мрвдк. Але тут треба бути обережними, бо Оріген твердить, що було їх троє, як синів Ноя, і стільки ж, як Індій, з яких вони походили.

— Може, Волхвів і було дванадцятеро, — зауважив Бавдоліно, — але в Мілані знайдено їх троє, тож саме про трьох треба вибудувати прийнятну історію. Скажемо, що називалися вони Балтазар, Мельхіор і Ґаспар, бо ці імена легше вимовляти, ніж ті подиву гідні, але більш схожі на чхання згуки, що їх нещодавно вимовив вельмишановний наш учитель. Проблема полягає в тому, щоб пояснити, як вони потрапили до Мілана.

— Як на мене, ніяка це не проблема, — сказав канонік, — адже вони таки сюди потрапили. Я переконаний, що гріб їхній знайшла на Переможній горі імператриця Єлена, мати Константина. Жінка, яка зуміла знайти Правдивий Хрест, могла, безперечно, знайти й правдивих Волхвів. І вона ж привезла їхні тіла до Царгорода, помістивши у Святій Софії.

— Е ні, інакше василевс спитає у нас, за яким правом ми забрали їх у нього, — сказав Абдул.

— Не бійся, — відповів канонік. — Якщо вони були в базиліці Святого Євсторґія, то нема сумніву, що привіз їх туди саме цей святий, коли вирушив з Візантії, щоб зайняти єпископський трон у Мілані в часи василевса Маврикія і задовго до часів Карла Великого. Євсторґій не міг вкрасти Волхвів, а значить, він одержав їх у дар від василевса Східної імперії.

З цією гарно вибудуваною історією Бавдоліно повернувся в кінці року до Райнальда і до того ж нагадав йому, ідо за словами Оттона Волхви були предками Пресвітера Йоана, якого вони наділили своєю гідністю і саном. Від них походить влада Пресвітера Йоана над усіма трьома Індіями, або принаймні над однією з них.

Райнальд геть забув про ці Оттонові слова, але почувши про Пресвітера, який правив імперією — ще один цар зі священичими функціями, папа і монарх водночас, — він цілковито переконався, що це поставить Александра III у складне становище: Волхви, царі і жерці, Йоан, цар і жрець — який чудовий образ, яка чудова алегорія, пророцтво, благовість, призвістка імперської гідності, яку він п'ядь за п'яддю ткав навколо Фрідріха!

— Бавдоліно, — сказав він тут же, — тепер про Волхвів подбаю я, а ти подбай про Пресвітера Йоана. Судячи з того, що ти мені розповідаєш, поки що ми маємо тільки чутки, а цього замало. Потрібен документ, який би підтвердив його існування, в якому б говорилося, хто він такий, де і як живе.

— Звідки ж я його візьму?

— Якщо не знайдеш, напиши його сам. Цісар послав тебе вчитися, ось і настала хвилина, щоб був якийсь пожиток з твоїх талантів. І таким чином заслужиш посвячення у лицарі, коли скінчиш студії, — вони й так, як на мене, тривали задовго».