Умберто Эко - Бавдоліно

Він сказав це, бо гадав спокусити блемію, предмет його кохання, показавши свою проникливість і прагнення до знань, але все це дало якраз протилежний результат. Усі присутні як заволали: «Анатема, анатема!», і друзі наші зрозуміли, що настала пора покинути ці сходини. Отаким-от чином надмірна вибагливість у духовних матеріях не дала Поетові задовольнити свою не вельми вибагливу плотську жагу.

Поки Бавдоліно та інші християни віддавалися цим заняттям, Соломон розпитував усіх пндапецімців, одного за одним, чи не знають вони чогось про загублені племена. Те, що першого дня Ґаваґай згадав про рабинів, дало йому знак, що він натрапив на добрий слід. Але чи то потвори різного поріддя справді нічого не знали про це, чи то тема ця була заборонена, у кожному разі Соломон вхопив шилом патоки. Врешті якийсь євнух сказав йому: авжеж, передання твердить, що багато століть тому через царство Пресвітера Йоана пройшли юдейські спільноти, але потім вони вирішили знову пуститися в дорогу; може, вони боялися, що неминуче вторгнення білих гунів знов примусить їх розпорошитися по світі, і Бог один знає, куди вони подалися. Соломон дійшов висновку, що євнух бреше, і став далі дожидатися хвилини, коли вони вирушать до царства, де він напевно знайде своїх співвірян.

Іноді Ґаваґай намагався навернути їх до правильної віри. Отець — це все, що є найдосконаліше і найдальше від нас у всесвіті, хіба ні? А отже, як він міг народити Сина? Люди народжують дітей, щоб продовжити свій рід через нащадків і жити в них навіть у часи, яких вони не побачать, бо їх забере смерть. Але Бог, який має потребу народити сина, не може бути досконалим споконвіків. А якщо Син існує одвічно разом з Отцем, маючи ту саму божественну субстанцію чи там природу, як би її не називати (тут Ґаваґай плутався, називаючи грецькі терміни — ousia, hyposthasis, physis та hyposopon, [129] Сутність, субстанція, природа, особа (ерец.) — богословські терміни. в яких Бавдоліно теж не розбирався), то маємо абсолютно неймовірний факт, що Бог, який за визначенням не міг народитися, був народжений перед усіма віками. Отже, Слово, народжене Отцем, щоб воно подбало про відкуплення людського роду, не має субстанції Отця: воно народжене пізніше — звісна річ, ще до сотворення світу, і воно вище від усієї іншої тварі, але, безперечно, нижче від Отця. А Христос не є Божою силою, наполягав Ґаваґай, хоч, звісно, він не є першою-ліпшою силою, як сарана, ба навіть він є велика сила, але він первородний, а не природжений.

— Отже, ви вважаєте, — питав його Бавдоліно, — що Син є лише названим сином Отця, а отже не є Богом.

— Не є, але він суть такий же пресвятий, як пресвятим суть Диякон, названий син Пресвітера. Якщо це суть правда щодо Пресвітера, чому не мають бути правдою щодо Бога? Я знає, що Поет питали у блеміїв, чому Ісус, якщо він фантазм, відчувають страх на Оливній горі і плачуть на хресті. Блемії, які думає неправильно, не знає, що відповісти. Ісус не суть фантазм, він названий Син, а названий Син не знають усього, як його Отець. Ти розуміє? Син не є гомоусіос, не єдиносущний з Отцем, а гоміусіос, подобосущний з ним, бо субстанція його подібна, але не така сама. Ми не єретики, як аномеї: вони вважає, що Слово навіть не подібний до Отця, а ми так не вважають. Та, на щастя, у Пндапецімі не є аномеїв. Вони думає найнеправильніше від усіх.

А що Бавдоліно, переповідаючи цю історію, сказав також, що друзі знай питали, хіба є різниця між гомоусіосом і гоміусіосом, і хіба Господа Бога можна звести до якихсь двох словечок, Никита усміхнувся:

— Аякже, різниця є, ще й яка. Ви, певно, на Заході вже позабували ці діатриби, але в нашій, Римській імперії тривали вони довгенько, і чимало люду було відлучено від церкви, вигнано, а то й вбито через подібні тонкощі. Що мене дивує, то це те, що ці суперечки, з якими у нас давно покінчено, далі тривають у тих краях, про які ти розповідаєш.

І подумав собі: я оце все сумніваюся, підозрюючи, що Бавдоліно цей плете мені байки, але такий напівварвар, як він, що жив посеред алеманів і медіоланців, а вони ледве відрізняють Пресвяту Трійцю від святого Карла Великого, не міг би знати про ці речі, якби не почув їх там. А може, він чув їх деінде?

Час від часу наших друзів запрошували на огидні вечері Праксея. Під натхненням бурку наприкінці одного з бенкетів вони, мабуть, патякали щось, що зовсім не личить Волхвам, а зрештою, з Праксеєм вони були вже запанібрата. Якось однієї ночі, коли і він, і вони були п'яні, він сказав: