Геза Гардоні - Зірки Егера

З усієї фортеці приходили дивитися на цю пекельну машину.

Сам Добо обдивився її кілька разів і навіть дав мортиру, щоб засунули її всередину.

— Ти, Гергею, встанови її так, щоб вона стріляла на-останок.

— Так і буде, пане капітан.

— Що ще тобі, синку, потрібно?

— Якщо можна, віддайте нам порожні бочки.

— З льоху?

— Так.

— Там їх до ката, бери!

Турки все вище піднімали земляний вал. А у фортеці підтягували до мурів бочки, наповнені трісками, сіркою, воловим жиром і смолою. Бочки зарядили так само хитро, як і млинарське колесо. Знизу, згори і з боків наклали каміння, бочки міцно позабивали і, проробивши в них отвори, позапускали туди гноти.

Пищалей у Добо було багато — штук триста. Заряджали ці пищалі ядрами завбільшки з волоський горіх. В Угорщині їх називали «бородатими гарматами» — у кожної пищалі з дула звисала донизу залізна палиця. Залізна «борода» була потрібна для того, щоб утримувати пищаль при віддачі в час пострілу.

Добо дав багато цих старих, іржавих пищалей. Їх теж повтикали у великі бочки. Бочок налаштували не менше п'ятдесяти, добре поскріплювали їх дерев'яними обручами, пообв'язували дротом, а оскільки в ті часи залізні обручі були ще невідомі, довелося застосовувати дріт і цвяхи. Раділи цим пристроям, як мати своїм дітям.

А турки ночами завзято будували, споруджуючи насип — надійну дорогу до мурів фортеці.

Якось у пізній ранковий час, коли Гергей спав серед своїх солдатів, хтось доповів Золтаї, що на розі нижньої конюшні в тазах дрижить вода, а на барабанах ворушаться горошини.

Отже, підступний ворог не лише насипає земляний вал, але й веде підкоп.

Золтаї не дозволив будити Гергея. Послав по Мекчеї.

Мекчеї негайно прибув.

Вони доти переставляли з місця на місце таз із водою, поки врешті Мекчеї не визначив, де потрібно вести зустрічний підкоп.

Десять солдатів узялися за лопати. Час від часу вони припиняли роботу, встановлювали тази з водою і спостерігали.

Опівдні Гергей прокинувся і зразу ж заквапився туди, де копали.

В конюшні стояв густий запах гною. Солдати працювали вже на глибині трьох сажнів. Глухий стукіт сповіщав про те, що лагумджі наближаються.

— Еге, пане капітан,— сказав Гергей,— це моя вежа, і ти тут не командуй!

— Хіба ж я неправильно розпорядився?

— Далі ми не копатимемо.

— Хочеш, щоб вони висадили в повітря мур?

— Ні, я не хочу, щоб вони чули, як ми працюємо.

Мекчеї зрозумів його задум.

— Добре, господарюй сам! — сказав Мекчеї.

Гергей наказав принести велику пищаль. Він сам вставив у неї кремінь, сам насипав порох. Викликав десятьох стрільців, велів погасити ліхтарі.

Чекали в темряві.

Гул наростав. Іноді навіть чувся голос турецького офіцера, який віддавав команду.

Гергей притискав долоню до стінки, щоб відчути, де найбільше тремтить земля.

— Тс-с! — тихо сказав він солдатам.— Зараз вони проб'ються...— Очі його сяйнули.

Тієї ж миті пробилася одна кирка, і грудочки землі, осипаючись, упали Гергеєві до ніг.

Утворився отвір, в який міг уже пролізти чоловік.

Лагумджі зупинився, сторожко заглянув у отвір.

В темряві він не побачив нічого. Обернувся. За його спиною засвітилися два ліхтарі; поміж ліхтарями стояв череватий ага в багатому одязі, оздобленому золотим позументом, і в білій чалмі.

Лагумджі крикнув, що він пробив шпарину.

Ага ступив уперед.

Гергей прицілився. Спалахнув порох, гримнула пищаль.

Ага схопився за черево і впав.

Гергей відскочив:

— Вогонь!

Усі десятеро солдатів наставили свої рушниці, в отвір. Пролунали гучні постріли, і лагумджі, давлячи один одного, кинулися тікати.

Солдати вийшли з підземелля, витягнувши звідти тридцять кирок і труп аги. Тільки один лишився, тримаючи рушницю напоготові і просунувши вперед ліхтар, який освітлював підкоп.

Агу поклали на фортечному майдані. Повелися з ним не дуже поштиво — голова його стукнулася об камінь, і чалма злетіла з неї.

Та йому тепер це вже було байдуже.

Це був сивобородий чоловік з подвійним підборіддям. Три довгих шрами на голеній голові свідчили, що звання аги він одержав заслужено. Куля Гергея влучила йому в живіт. У груди теж влучила невелика куля, певно, коли стріляли солдати.

Скарбник Шукан велів розмотати чалму, обдивився пояс і кишені вбитого аги, записав, скільки при ньому виявилося грошей, перснів і зброї. Все це віддали солдатам, які вели підкоп.

А потім усім, хто хотів, дали можливість подивитися на вбитого агу.