Раиса Иванченко - Гнів Перуна

Честь велика вигнаному руському князю. Але за що?

Єпископ Беренський приязно осміхається. Ясним настороженим поглядом дивиться в очі Ізяслава.

— Превелебний вітець римської церкви Григорій прощає твій гріх, князю, що жадав було з його ворогом — Генріхом германським — з'єднатися. Бог тебе покарав лукавством самого ж Генріха.

— Покарав, отче, — зітхнув Ізяслав. — Брат мій Святослав Чернігівський купив Генріха руським золотом і сріблом. Імператор не дав мені своїх кметів супроть брата мого грішного.

— Лицемірний Генріх уподобився пофарбованому гробу, як сіє сказано в писанії, — зверху здається великим і красивим, а всередині — повно кісток, мертвечини і всякої нечисті.

— Грішен єсмь, отче. Не відав того! Прозрів лиш тепер, — догідливо мовив Ізяслав.

Вишатич подумки аж здивувався — звідки така догідливість у князя Ізяслава? Роки вигнань отак зломили хребтину його?

— Коли жадаєш престольний Київ забрати назад, обіпрись на міцну руку папи Григорія. — Єпископ з твердою ясністю подивився в обличчя Ізяслава, ніби ту твердість хотів передати й князеві.

Вишатич не витримав, ступив крок до єпископа.

— Князь Ізяслав уже повертається в Київ. Кияни смислені жадають Ізяслава.

— Але! — підняв угору палець єпископ.

— Митрополит київський,

щоправда… Іоанн…

— Він є схизматик, як і патріарх константинопольський Михаїл Кіруларій і всі його дияволи й ангели! Вони віддані анафемі істинною римською церквою! Новий патріарх — також схизматик і єретик. Усі його митрополити і єпископи — суть руки диявола. Лише римська церква знає міру воздаяння за гріхи.

— Гріха можна позбутися, отче? — здивувався Ізяслав.

— Можна, коли здійснити заслуги зверх належних.

— Але сутність бога-отця, і бога-сина, і бога-духа…

— Це схизматицьке тлумачення бога! Бог єдний, неділимий! — пристрасно заговорив посланець Григорія Сьомого. Але князь Ізяслав хай обіцяє спершу, що вижене із Русі греків-ромейців і всіх єретиків-православних.

Янь Вишатич від радості аж ногою тупнув.

— Неодмінно виженемо, отче, сих пролазливих татей-церковників! Щоб не коромолили князів руських. У нас мають бути свої митрополити — руські. Як це хотів ще Ярослав Мудрий.

Єпископ склав руки на грудях. Заперечливо похитав головою.

— Руській церкві треба передатися римському папі. Лише він має право на вселенське владарювання. Нехай буде відомо русичам, князі хорватський і зетськии визнали себе недавно васалами Рима і за сіє дістали королівські корони від папи. Римського отця превелебного визнали нині уся Італія, усі придунайські землі і всі європейські володарі. Сам германський імператор взимку пройшов через засніжені Альпи і просив прощення за гріхи свої у папи Григорія Сьомого. Знай, князю, папі римському від бога дано два мечі: єдин меч — духовний, другий — світський. Сей останній він може віддавати обраному ним володарю. Немає влади. вищої за владу папи!

— Але ж наша віра прийшла з Візантії…

— Наші священики викорінять схизматицьке православ'я, простять гріхи й князям, і простолюдинам.

— То намість ромеїв прийдуть у Русь латиняни? — прискалив око Янь Вишатич.

— Прийдуть! З радістю великою! — погодився єпископ. — І підіпруть князя Ізяслава.

— Нам сіє не підходить, отче! — розгнівався Янь. — На Русі князя підіпруть бояри руські. Він є наш законний князь. Законом і сяде на свій стіл.

Враз перед ними звідкись виплила Гертруда. Гнівно паленіли її ожилі щоки.

— Осподине! — голосно мовила до Ізяслава. — Ти дозволяєш про справи своєї держави судити твоєму челядину?!

Воєводині очі зизооко стрельнули вбік. Він — знаменитий воєвода із знаменитого роду — челядин?!

— Княгиня забула, на чиї плечі спиралась спокон віку сила руських князів?! Я — русич і дбаю про землю руську.

Гертрудині уста тремтіли. Русичі А вона, бач, лядська кров — се не її діло, отже? Їй сміють вказувати на се в її домі?

— Воєводо, маєш завтра їхати на Русь. Князь Всеволод. певне, прибіг уже в Київ, — тихо мовив Ізяслав. — Поспіши, брате.

Вишатич ще кипів серцем. Коли він челядин, то…

— Бери поміч від папи, Ізяславе, — втомлено промовив польський князь Болеслав, що тихо зайшов до зали. — Не здолаєш сам брата свого меншого. У нього все золото й срібло руське. А ти — жебрак!

Ізяслав здригнувся, заплющив очі. Князь Болеслав, отже, усі ці роки так трактував його?! Жебрак!

— Київський стіл дістався мені по закону руському і по заповіді вітця! По закону хощу сісти. З поміччю руських людей.