Іван Білик - Меч Арея

Це пояснення сприйняли такі видатні дослідники, як Й. Добровський та П. Шафарик. Останній спирався, зокрема, на аналогічний факт, а саме, що слов'яни називали сусідній народ, мови якого не розуміли, «німцями», від сова «німий». Хоча ця, друга, гіпотеза мала багато прихильників, та все ж більшість сучасних лінгвістів одкидає її на тій підставі, що слов'янський суфікс -єн, -енин, -янин завжди вказує на приналежність до конкретної місцевості й що в такому разі назва «слов'янин» повинна була бути утворена від назви місцевості («Слово»?), — назви, яка, на жаль, ніде не трапляється...

Я. Розвадовський наводить низку назв річок у Польщі та Росії, назв, утворених від форми «слав» і «слов», і припускає, що існувала річка, яку називали Слова, або Слава, чи бодай болотиста місцевість, називана Словом, а народ, який жив у тій місцевості, отримав од неї назву «слов'яни». Ці назви річок утворені мовбито від кореня, «клев»,. який означав «заливати», «поливати», «чистити». Такої самої думки дотримував і Мілан Будимир» [74] [74] Нідерле Л. Славянскіе... — С. 41. .

Я недаремно навів таку довгу цитату, що віддзеркалює думку одразу трьох видатних славістів уже новітнього часу. Лише один із них, Ян Розвадовський, трохи орієнтувався в українській мові та українських науках. І наслідки промовисті. Щоразу, коли вчені-славісти ігнорують Україну та україніку, вони опиняються в глухому куті. Якби ці вчені знали український фольклор, вони довідалися б що Дніпро має й другу, паралельну назву — Славута, Словута, Славутич. І не розводили б розпачливо руками, де шукати гідронім, що тисячі років тому дав назву слов'янським племенам. А в Києві ж, крім Дніпра-Словути, є ще й річка Клов, хоча й загнана нині під землю.

Та повернімося знову до того, як германці називали західних слов'ян. У Саксона Граматика та Й. Меурсія є спільний епізод про те, що Ерманарік потрапив у полон до слов'янського князя Ісмара (певно, Ізімира), про якого так і сказано: «Ismarus, Slavorum rex». В іншому епізоді Саксон пише: «Слов'яни під проводом свого князя Струнича напали на півострів, яким уже володів Фродо III, король готів-датчан» (Саксон Граматик. Історія Данії. — 10, 3.). І якщо в усьому іншому ці стародавні історики ідентичні, то в епізоді про напад слов'ян на згаданий півострів Йоган Меурсій твердить щось зовсім інше: нападники в нього названі вандалами.

Чи не помилка знову? Виявляється, ні, не помилка й не випадковість. Трохи нижче Й. Меурсій оповідає, що син Фродо III, Фрідлев (од гунської царівни) виховувавсь у... Русі! Так, у Русі: in Russia relicta. Та й за дружину собі цей «руський вихованець» узяв Юрицю, доньку Грубо, чи Грубона (ім'я Грубо й досі побутує серед сербів), отже, теж слов'янську князівну котроїсь сусідньої країни. А що держава Фродо III межувала із Слов'янщиною, про це свідчить той-таки Саксон Граматик: володіння його ширилися від Рейну до Русі (Pusciam). Крім того, перш ніж назватися королем Данії та Вандалії, Фродо три руські річки наповнив трупами. Бургунди, найближчі родичі вандалів, зараховані Агафієм до гунів [75] [75] Myrinacus Agathias. Historiae. — Bonn. — V. 11. . Такої думки дотримувало чимало істориків, у тому числі й новітніх (приміром, О. Скржинська).

Таким чином, випливає ще один висновок: вандали та бургунди теж слов'янські народи. Й коли, скажімо, взяти до уваги всі різнописання слова «вандали» в різних авторів, наприклад: вени, вінули, вендли, венділи, то побачимо, що всі вони дуже зручно лягають в одне синонімічне гніздо. Й підтверджень цьому в історіографії скільки завгодно. Скажімо, Птолемей називає Рифійські гори та гору Ерц Гебірге, з якої витікає Ельба, горами Вендськими, а Діон Кассій — горами Вандальськими [76] [76] Cassius Dio. Historia Romana. — Berlin, 1901. — 55, 1. . Говорячи про завоювання готів-датчан, називаючи учасників цієї війни, Й. Меурсій каже, що Струнич — вандальський король. Але його колега Саксон Граматик, в усьому іншому згодний з ним, тут уточнює Меурсія: Струнич — Sclavorum rex, або rex Slaviae. Та й сам Йордан свідчить: готи прийшли із Скандінавії й підкорили вандалів [77] [77] Йордан. О происхождении. — Розд. 26. .

Нідерле також знає про те, що слов'ян часом несправедливо називали вандалами [78] [78] Нідерле Л.Славянские... — С. 74. .

Про зафіксоване історією переселення частини західних слов'ян, тобто вандалів, лужичів, бургундів та інших на південний схід, до Дніпра та Дунаю, шведський історик середини XVIII століття Олаф Далін каже: «В цей час скіфи мовби набули нових сил, коли сюди з півночі надійшли їхні древні одноплемінці» [79] [79] Далинъ О. Исторія шведскаго государства. — СПб., 1908. — С. 80. . А це ж було, найвірогідніше, під тиском готів, а також неврожаїв, у VI сторіччі. І якщо О. Далін називає вандалів родичами скіфів, то ніякими родичами германців вони одночасно бути не можуть.