Михайло Андрусяк - Брати вогню

Шкода було Василеві Федюку покидати Гуцульщину, з якою зріднився за роки нелегкої, смертельно небезпечної підпільної діяльності. Довго ще снилися провідникові в польових криївках набуті й утрачені в горах друзі, полита повстанськими потом і кров’ю земля.

Новий терен вимагав іншої тактики підпільної боротьби. У горах він жодного разу не був у криївці. Тут же, серед безлісих піль, сувора бойова дійсність спонукала до частого перебування в підземних схронах. Псевдо в новому надрайоні поміняв на Євшан, аби збити з пантелику ворожу контррозвідку. Власної криївки надрайонний провідник не споруджував, користувався готовими, оскільки весь час змінював місця постою. Підземні сховища використовував лише для ночівлі й короткого перепочинку. Часто ночував, закутавшись у плащ-намет, у гайках і перелісках.

Напрочуд гарний схрон збудували підпільні майстри в Задубрівцях. Дотепний вхід до підземелля замаскували під призьбою сільської хати, запасним виходом можна було вибратися досить далеко в густому хабаззі. Велику цінність у підземного пристанівку мала протічна вода. Її безжурне жебоніння нагнало провідникові Євшану зворушливу згадку про маленьку дівчинку-зв’язкову Анничку. Семирічне дитя, донечка районного провідника Сірка (Івана Шведюка), часто носило з Косова до Яворова вміло заплетені в густі коси штафети. Дріботіла високою хиткою кладкою через Рибницю й піднімалася до нової хати Довгорукого на височенькому пагорбі. Сміялася дівчинка, мов чистоводий струмок дзюркотів, весело й невпинно… Доки не побачила мертвого Довгорукого, якого люто змордували комуністи. Ніхто й ніщо не могли більше розсмішити маленької гуцулочки. Дружина підпільника, гнучкостанна красуня-горянка, взяла в руки автомат.

– Тепер повоюю я! – сказала.

І воювала, завзято громила окупанта…

До п’ятдесятого року протримався загартований у боях із коричневим і червоним наїзником Сірко. Загинув у бою з московською навалою п’ятдесятичотирирічний районний провідник Іван Шведюк син Василя. Останніми були слова героя про незалежну Україну, жити в якій випало його маленькій донечці-підпільниці.

Досвідчений, виважено-хоробрий і мудро-обережний провідник Євшан ніколи не затримувався довго на одному місці. Джурів, Попельники, Вовчківці, Задубрівці, Красноставці, Русів, Стецева… Ці села Снятинського району стали місцем частих таємних зустрічей надрайонного провідника з партизанськими керівниками.

Усі адміністративні одиниці бойового підпілля – станиці, кущі, підрайони, райони перебували у стані постійної готовності. Проти московського наїзника тривала безперервна неослабна боротьба. Де безсилий був автомат, справу вершило полум’яне слово. Злагоджено й чітко функціонувала розгалужена розвідувальна мережа.

Проводові ОУН вдалося влаштувати на посаду помічника голови райвиконкому Фірмана з Вовчківців, дружина якого вже довгий час працювала в підпіллі. Інформація з органу влади надходила реґулярно, підпільники своєчасно діставали потрібні документи. Діяльність своєї людини в райвиконкомі мала неоціненне значення.

Велику допомогу підпільникам надавав директор школи в Тучапах Кузьма Хобзей. Ніхто не вступав до ОУН заради легкого хліба, якихось привілеїв чи нагород. Не задля слави щоночі переводив повстанські відділи й боївки поміж більшовицькі ґарнізони зв’язковий Василь Никифорук із Джурова. П’ятнадцятирічний підпільник мав псевдо Тихий, що якнайкраще відображало суть його діяльності. Понад п’ять років виконував скромний хлопець важку ризиковану роботу. У вересні п’ятдесятого потрапив до лап МГБ. Карався в уранових копальнях Магадану. Велику частку підпільного тягару ніс на своїх твердих плечах невтомний районний провідник ОУН Блискавичний.

В одному з надпрутських сіл Євшана знайшла штафета від провідника ОУН Коломийської округи Бориса. В ній коротко йшлося про наказ обласного проводу зібрати для сотні УПА хлопців із пригірських сіл Кийданча, Княждвора, Сопова, Великого й Малого Ключевів, Рунґурів, Іванівців…

Наказ проводу Василь Федюк виконав швидко, бо від охочих воювати в лавах УПА не було відбою. Нову сотню імені Михайла Колодзінького вишколював коло Рунґурів і Великого Ключева Спартан – Михайло Москалюк з Іванівців. Він же й став командиром славного повстанського відділу.

Всюдисущий надрайонний провідник Євшан побував і в створеній з його допомогою ще за німецької окупації підпільній друкарні в Лісній Слобідці. Там усе так же невтомно порядкував Коршівський районний провідник Тятива. Рідко покидав підземне поліграфпідприємство складач і друкар Карий. Євшан допоміг підпільникам відновити друкування Орликової праці «Ідея і чин».