Іван Білик - Золотий Ра

Мені не треба було далеко переїжджати: моїм новим домом став сусідній з нами дім, та й весілля грали зразу на обох подвір'ях. Першим дружком нареченого був старший спартанський цар (Клеомен щойно сів на другий трон і був значно молодший від царя Арістона). Медовий місяць став найщасливішим відтинком усього мого життя, ми з Агетом по-справжньому кохали одне одного, до того ж обоє вдалися гарні, мов Зевсові близнюки.

Цар Арістон дуже часто приходив до нас у гості, й коли я зі своїми служницями частувала чоловіків розведеним вином, до мене інколи долинало, як цар Арістон скаржиться моєму чоловікові на життя. Цареві вже було ген за сорок, він мав шпакувату бороду й видавався мені підтоптаним дідком, бо мені ж тоді щойно минуло п'ятнадцятий: він за рік до мого народження вже був царем.

Ледве-ледве збіг медовий місяць, як мій чоловік почав повертатися з царського палацу дуже сумним. Я не зважувалася його ні про що розпитувати, та він згодом сказав і сам. Цар вирішив будь-що йому віддячити. Що могла порадити чоловікові така дитина, як я! Я порадила спитати в його та в мого батька. Агетів батько Алкід не сказав батькові ні «так», ні «ні», мій же тато почав розпитувати, що саме та як саме говорив цар. «Запропонував попросити в нього що завгодно, — відповів Алкід, — а він потім попросить що завгодно в мене». Тато мій відповів: «Цар Арістон вирішив справді будь-що віддячити... Я розумію його. Немає тяжчого, коли ти винний комусь, цей борг не дає тобі спокійно спати». Я добре запам'ятала ці татові слова. Потім він сказав моєму чоловікові: «Ти мусиш на це піти, але це не буде для тебе ганьбою, тобі жоден спартіат не дорікне. То не буде платнею за той твій учинок під Афінами. Ну, звісно, він цар, ти не можеш мірятися з царями, твій подарунок цареві не може бути більшим за його. Але ж ви обміняєтеся дарунками!» Потім тато після довгих суперечок додав ще одне: «Ти намагайся так повернути справу, щоб в око цареві впала твоя найдорожча річ, сам перед тим вибравши собі найдешевший з його дарунків. Ось тоді різниця між його й твоїм дарунками буде найменш значна».

Це переконало й заспокоїло Агета. Запросивши наступного разу царя Арістона в гості до нас, Агет почав показувати йому всі наші найдорожчі речі, але цар Арістон тільки засміявсь: «Яка то ганьба була б для царя Спарти, коли б він брав не даючи! Невже ти хочеш мене знеславити, друже?»

Агет знітився й аж почервонів, а цар Арістон йому й каже: «Спасибі тобі, Агете, вже й за те, що ти згодився. Завтра прийдеш до мене й вибереш собі те, що здасться тобі найдорожчим. Ну, а вже післязавтра можеш знову покликати мене!»

Наступного дня Агет пішов до палацу, цар Арістон водив його світлицями й пропонував узяти кожну побачену там коштовну річ: куту Гефестом зброю Ахілла, важезний Агамемнонів щит, золоті піхви, обсипану камінням електронову гривну вагою в талант, чотири більші від голуб'ячих яєць смарагди та ще безліч усіляких коштовних речей. Агет вирішив узяти короткий скіфський двосічний меч і круто вигнутий скіфський же лук із ведмежою тятивою. Цар заходився розхвалювати його: «Ти не за роками розумний, недаремно ж я тебе так люблю! Скіфські луки — найкращі в світі, про скіфські мечі я вже й не кажу — своїми мечами скіфи голять бороди й голови!..»

Агет засоромився й хотів був узяти якусь простішу річ, але цар тільки весело сміявся: «Друже й рятівниче мій молодий! Невже коли я завтра прийду до твого дому, а мені впаде в око щось дуже для тебе дороге, ти зламаєш клятву й проженеш мене на вулицю, мов шолудивого пса?» Агет підніс руку й поклявся всіма олімпійцями, що нічого не пошкодує для царя, навіть найдорожчого в світі.

За день по тому цар Арістон справді прийшов до нас, та хоч як Агет намагався чимось його зацікавити, він ні на що й бровою не повів. А тоді несподівано показав пальцем на мене. Агет не зрозумів його руху, тож запитав: «Ти не хочеш говорити при моїй дружині?» Цар Арістон відповів: «У твоєму домі мені над усе сподобалася твоя дружина!»

Це приголомшило нас обох. Агет спробував був засміятись, але марно, й лише пробелькотів: «Це — єдине, чого я не можу подарувати тобі, царю Арістоне...» Цар зневажливо скривив уста: «Невже можеш поклястись на вівтарі перед ефорами, наче ти не клявся вчора подарувати мені все, що мені сподобається в твоєму домі?»

Агет зроду не пішов би на таке. Понад усе спартіатові — власна гідність, на вівтар якої можна принести навіть життя.

Так я стала царицею Спарти.