Іван Нечуй-Левицький - Князь Єремія Вишневецький

Князь Домінік вийшов до гостей убраний, як до вінця, в розкішному оксамитовому кунтуші, в високій шапці, з червоним шовковим вершком, то зігнувся над вухом. На вершкові телепалась китиця, обсипана брильянтами. Над чолом стриміло біле перо в брильянтах, неначе припале краплями прозорої роси. Збоку теліпалась шабля в золотій піхві. За поясом стримів кинжал з золотим держалном, поцяцькований взорами з ізумрудів та рубінів. Князь виступав з дверей ввесь в золоті, оксамиті та брильянтах, неначе Савська цариця виступила на двірський бенкет в Соломона. Кругом його аж сяло сяєво, аж кидало промінням на поцяцьковані перські килими, де тільки він повертався. Білий, повновидий, тілистий, вже трохи отілий, з делікатними рум'янцями на щоках, з рум'яними, як малина, повними устами, з русявими довгими вусами, викоханий, випещений, князь і справді був схожий більше на тілисту панію або на багату повновиду молодицю в перській хустці на голові та в намисті з дукачами.

Слідком за князем Домініком вийшов молодий Конецпольський, ще зовсім молодий магнат, височенький, тонкий станом, білявий та такий жвавий, непосидящий та ворушкий, що про його казали, ніби він ніколи не міг довго всидіти на одному місці і все бігав, ходив або їздив без усякої потреби, никав скрізь по Польщі, по панських палацах або по лісах на вловах. За Конецпольським виступав з повагом третій приводець армії вчений Остророг, вже літній, навіть пристаркуватий, сивуватий, з довгими кудлатими вусами, блідий і замлілий, ніби аж тлінний, в простій недорогій одежі. Він любив засиджуватись над науками і пеклювавсь науцтвом так пильно, що аж занидів і змізернів на виду.

Приїхав на коні Домініків шурин Конецпольський, що держав Гризельдину сестру, прискакав князь Збаражський, так само перевертень з славного українського роду князів Острожських. Панів назбиралось повний намет. Коли це десь за сугорбами заграли музики. І на долині з'явився полк київського воєводи Тишкевича. Поперед полка манячіло здорове знамено. За полком в блискучій кареті їхав Тишкевич. За ним тяглася довга валка з сотні возів з усякими пожитками випещеного старого магната. Князь Заславський зараз послав до його верхівця з запросинами на бенкет. Незабаром карета прикатала до намету. Два жовніри висадили попід руки з карети огрядного Тишкевича. Він був убраний в нове багате убрання, неначе зібрався на бенкет до самого короля в двір. Усі три приводці виступили з намету до його назустріч і повели його попід руки в намет, неначе старого гладкого біскупа. Прискакав на коні й Самійло Лащ в новому убранні, здоровий, наче кадовб. І замішався в блискучий натовп в наметі. Для його велетенської постаті намет був і низький і тісний. Лащ повертався в наметі, неначе ситий товстий ведмідь в кучі.

Згодом назбиралось панів так багато, шо вони не вміщались в наметі й повиходили в полотняні навіси над столами. Слуги повиймали з возів стільці та дзиґлики, оббиті червоним та жовтим сап'яном з видавленими золотими гербами та князівськими коронами Заславського. Господар попросив гостей пити по чарці, закушувати та сідати за довгі столи. Гості пили, балакали, кричали та реготались, про війну й мови не було в їх.

- Шкода, що оце нема з нами славного гетьмана Потоцького, - промовив князь Домінік, - десь поневіряється в полоні в Криму. От би хто зробив пошану моїм винам та горілці! - сказав князь Домінік.

- Зробимо й ми без його вам, князю, цю пошану, - обізвався Лащ, - за це не журіться! А все-таки шкода, що мені нема пари за столом з винами та медами. Оджеж ніхто мене з вас, панове, не переп'є! Один гетьман Потоцький був мені під масть.

- Не журися, пане Лащу! Ми од тебе не одстанемо, - говорили декотрі пани, випиваючи по чарці й заїдаючи холодною заячиною.

Князь Домінік запросив гостей сідати за столи. Приводці Тишкевич, Конецпольський, князь Збаражський та інші князі сіли за столом в наметі. Інші молодші пани посідали за довгі столи під навісами. Підняли над наметом Домінікове червоне здорове знамено. На пригорку вдарили з гармат. Заграли музики. Гості всілись. Почався бенкет такий розкішний, почались такі збитки в напоях, неначе пани бенкетували не у військовому таборі, а в палаці князя Заславського. Стовпище слуг та кухарів завешталось, забігало. Панам подавали смачні й тривні потрави. Пани гомоніли, реготались. Потрава йшла за потравою без кінця. Жбани й вази з винами та медами спорожняли так швидко, що слуги ледве встигали наливати їх з бочок, насилу увивались.