Володимир Дрозд - Листя землі. Том 2

І залишився по смерті тіла свого Нестор Семирозум душею свого Краю, і спостерігав за долями односельців, передбачав їхні долі, остерігав, тужив за померлими душами і радів, коли бачив, що живе душа людська, бо є добро у цій душі, і навчав: «Поки є душа — є людина, а поки є людина — є світ білий». Та наважився Нестор Терпило, Семирозумом прозваний, постати супроти законів вертепу земного, бо побачив, що може обірватися жива нитка його роду. І одвернув він свій зір від карти Краю, простеленої на віки, коли побачив, що смерть заглянула у очі його онука Несторка. Узяв він дитя на долоню свою і переніс від смерті до життя — поклав онука на ґанок своєї хати і навіяв своїй дружині Уляні. аби вона продовжила життя гілці їхнього роду. Душа Семирозума поверталася із Землі до Бога, усвідомивши, що, допоки на Землі життя тлітиме, доти люди бунтуватимуть супроти велінь богів земних і небесних, бо у людській природі прагнути чогось нового, йти і помилятися, ходити по колу, вертатися і знову рухатися далі, перебрідати через вогняні ріки часу. Півсвіту перебрів Гаврило Латка, пориваючись досягти казкового острова — Землі Горіхової, де не треба ані орати, ані сіяти, ані жаги не треба. Бо у тій Землі Горіховій ростуть велетенські горіхи — «розколеш горіх, а в горісі борошно біле і наїдки-напитки, які тольки душа побажає». І нема там ані поміщиків, ані станового, ані старшини, і кожен живе як йому заманеться, кожен собі пан. Уявляв себе Гаврило Латка новітнім Мойсеєм, якому судилося Божим провидінням вивести пакульський народ до країни блаженної. Та не послухалися його зазивань люди пакульські, не перейнялися його фанатичною вірою і нестримною жагою досягти Горіхової Землі. Тоді Гаврило Латка супроти волі своєї матері та дружини Параски посадив на воза рідню і рушив шукати землю нову і небо нове.

Нічим не відрізняється ця багатовікова людська мрія, ця химерна ілюзія, ця утопія про райське життя на землі від соціалістичних утопій, які народжувалися в уяві Томаса Мора, Кампанелли, Сен-Сімона, Оуена, Дідро, аж до новітніх творців соціальних ілюзій. Пакульський селянин Гаврило Латка у жертву своїм фантастичним ілюзіям віддає свою матір, дружину, п'ятеро дочок і сина, революціонери-більшовики заради намисленого ними щасливого життя майбутніх поколінь принесли у жертву соціалістичній доктрині мільйони людей, викликали руйнівну силу стихійного бунту і помсти, і ця жорстока стихія темних народних мас, разючі картини якої малює Володимир Дрозд, інспірована фанатичними демагогами, змела із лиця землі багатші й освіченіші верстви і самих натхненників цієї кривавої вакханалії.

Передбачив Нестор Семирозум народження великеє трагічної ілюзії — побудови небесного раю на землі, заради якого багато зла посіється, і витворять люди бога із земної людини, до якої молитимуться, якій віритимуть, але не буде у душі того земного бога добра — лише зло іменем його множитиметься на землі. І напише Володимир Дрозд після завершення першого тому «Листя землі» «Книгу страху», яка ввійде уже до другого тому «Листя землі», і розповість він вустами людей-страдників про криваве розкошування зла, яке в народній уяві поставало в образі велетенського Змія, таємничого, лютого, ненажерливого, їв той Зміюга мньовських людей поїдом та усе ночами прилітав із Чорного болота і забирав людей. А вірними слугами цього Змія були такі «царі, і боги, і вершителі доль людських», як старший лейтенант держбезпеки Шльома. як начальник Мньовського райвідділу УДБ НКВС Альберт Агас, як начальник спецвідділу Об'єкта капітан Альохін, який наказом самого Наркома внутрішніх справ СРСР призначений забезпечити прокладку стратегічного тунелю під річкою Невкля. Для них люди лише матеріал для героїчного будівництва. Революціонери — це новітні боги, які вирішуватимуть, кому загнати кулю у груди, кому подарувати рай земний. Заради майбутнього раю земного для усього людства і перетворюють на гній історії людські долі шльоми, агаси, альохіни, Козлови, муравйови. Для них заарештовані, ув'язнені уже не люди, а дешевий будівельний матеріал, робсила, зеки, мішки з кістьми, сліпа, покірна маса, паралізована страхом.

Страх — могутня зброя. Надсекретний Об'єкт це пекло, яке породжує страх перед владою. А страх формує нову людину. Пасивну, покірну, колективну. Страх найголовніший творець нової російської імперії. А вони, «зрячий авангард суспільства», в цій імперії будуть головною кастою, щось на зразок індійських брахманів чи древньоєгипетських жерців. Так уявляє своє історичне покликання син єврейського лавочника Альберт Агас, який важко і довго вибивався до тих, хто був ферментом суспільства, його холодним, тверезим розумом. «Він записувався куди тільки міг — у продовольчі загони, у групи по вилученню зброї у селах, до безбожників, які потрошили мринські собори, а невдовзі зумів записатися і до комсомолу, вбрався в галіфе та потерту шкіряну куртку». Пакульський Шльома на прохання батька порекомендував Альберта в органи. Згодом він ліквідує старшого лейтенанта НКВС Шльому за його злочинну бездіяльність, бо так велів його новий бог, отой, що в Кремлі. Та й Бог богів хіба не казав пророкові його народу Мойсеєві, що він карає «провину батьків на дітях, і на дітях дітей, і на третіх, і на четвертих поколіннях»?