Юрій Мушкетик - Гетьманський скарб

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Мушкетик - Гетьманський скарб» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Гетьманський скарб: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Гетьманський скарб»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Юрій Мушкетик — відомий майстер сучасної української прози, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, автор багатьох повістей та романів, серед яких є твори, присвячені історії нашої країни: «Жовтий цвіт кульбаби», «Яса», «На брата брат», «Гетьманський скарб» та ін.
У романі «Гетьманський скарб» письменник досліджує проблему пошуку легендарного скарбу наказного гетьмана Полуботка. Події роману показані очима молодого козака Івана Сулими, закоханого в Улясю — дочку гетьмана Івана Скоропадського. Палке кохання, насильницька розлука закоханих, таємні та випадкові зустрічі, страждання, сльози — і все це на тлі тяжкої політичної боротьби українського народу в XVІІІ столітті, підступів, зрад, смертей і пошуку головного скарбу — духовного.

Гетьманський скарб — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Гетьманський скарб», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Стояв він біля церкви Миколи Чудотворця й був з усіх боків обгороджений високим парканом, ворота хоч і брусові, а також прості, з хвірткою. На подвір'ї — кілька критих ґонтом хат, в кожній по одній або по дві кімнати з підлогою дерев'яною або цегляною, а то й без підлоги, печі кахляні — білі, зелені або кольорові, при світлицях сіни рублені, в світлицях — столи липові, лави соснові, вікна червоні, скла врамловського, з віконницями. В одній із хат — канцелярія та вітальня, де гетьман приймає відвідувачів та гостей, у ній стіни оббиті сукном і піч полив'яна.

Будинок гетьманші — окремо, й ще будинок для гостей — цілий хутір, в самому кінці двору — дві хати чорні, для челяді, й погріб дубовий з залізним шандалом на ланцюзі, і пекарня, й льодовня, і довга-предовга комора, і колодязь під дашком з колесом, обкованим залізом. А ще далі, за тином — хліви й конюшні, там стояли ридвани ковані, біля них походжали кучери в синіх жупанах. Біля кожного будинку — нужник з дощок, критий дранкою, від гетьманової та гетьманшиної світлиць до нужників вели криті переходи. Потім мені пояснили, що будівлі дерев'яні, бо місця тут низинні, холодні, а гетьман хворіє на застудні хвороби, любить тепло та сільський затишок. Справді, на подвір'ї можна було знайти чимало затишних куточків, скрізь по двору росли чепурні яблуньки або обстрижені в кружок невеликі липи й надили очі квітники: які тільки квіти не буяли на тих грядках, у які химерії не спліталися, гетьманша любила водити поміж грядок гостей, розказувала й пишалася, прикладаючи до губів рожеву шовкову хусточку. Гетьман, огрядний, довговидий, старий, лисий на півголови, не любив суєти, поспіху, не любив, коли до нього йшли з справами, він любив смачні узвари та тиху бесіду про дива світу, любив посидіти за широким столом у світлиці, з якої вигнано мух і віконниці трохи причинені. Лиха й напасті рідного краю боліли йому, але він вельми боявся підступів, доносів, на це подвір'я було нелегко потрапити.

Я розглядав усі ці будівлі, неначе збирався купити якусь із них. Цікавість — то головна сутність мого єства, через неї часте вскакую в халепи, з яких вибираюся осоромлений, з пом'ятою душею. Я — самітник, моя душа здебільшого оповита смутком, і крізь той смуток вона дивиться на світ. Тяжко пережив смерть матері, так тяжко, що по тому світ мовби одмінився для мене. Мати помирала двічі й обидва рази кликала мене до смертного ложа, її передсмертне веління виконували. Перший раз я приїхав, і матері полегшало, вернувся в Академію, а за місяць мене знову покликано. Я вперше бачив, як помирає людина, до того ж це була найдорожча мені людина, вона одна розуміла мене, вчила молитов, вчила бачити в Богові не тільки найвищу силу, а й порадника, вірного друга, не штовхала, як батько, на дороги трудні, мирські, а вказувала дорогу до Бога. Тільки з ним, а не з батьком, нині раджуся. Водночас побачив, якою мізерією є людське життя і як може принизити людину смерть. Мати хворіла кілька місяців, зовсім не вставала з ліжка, схудла на скіпку. Останній час мати приймала їжу тільки, коли годував її я сам, ковтала через силу, жаліючи мене, — я плакав, просив її, — і потім сказала, що їй знову полегшало, і я повірив, поїхав у Київ, а то вона не хотіла, аби бачив, як вона помиратиме. Мене вернули з дороги вже до мертвої матері.

* * *

…Був четвер, планета Меркурій, трагічна планета, догорала свіча в хлібові, на лаві зітхали родичі, а мати лежала з вигостреним обличчям (тут і вже десь далеко-далеко), розквитавшись з світом. У хаті стояла задуха, якась особлива, яка буває тільки там, де лежить мрець. Потім матір поклали на стіл, я поривався до неї і чомусь боявся її, боявся сісти на лаві, де вона щойно лежала, боявся не матері, а самої смерті, яка, здавалося, могла навіть через віддалений дотик перейти на мене.

Тоді вийшов у широкий, оступлений хлівами, конюшнями, коморами, клунями. двір, а далі в сад. Цвіли в місячному сяйві мертвим цвітом сливи, шуміли млинові колеса на греблі, витьохкував у березі соловей, і десь співали дівчата. І пронизав серце той спів, стислося воно з болю й туги, в ту тугу вп'ялася ще якась інша, нез'ясненна; світ такий великий, такий гарний, тривожний, кличний, вабливий і лячний, жорстокий, минущий. Що збувається в ньому? І що не збувається? Не збувається нічого? А соловей витьохкував, а місяць плив великий, ясний, віщий. І мені так защеміло серце, що вже не чув ні шуму млинових коліс, ні солов'їв, тільки дивовижну сумну мелодію в собі. Сльози капотіли з очей, і туманився виднокіл, не було в тих сльозах скарги на Бога — Вітець Небесний вже двічі зберіг мені життя — один раз, коли хворів на гарячку, а другий, коли погнався за вовком, який тягнув порося, я думав, що то пес, і проганяв його лозиною, й таки прогнав, потім розповів матері, а мати поблідла й сказала: «Боже милосердя пролилося на тебе, І були скорбота по матері й нез'ясненна тривога, і було мимовільне запитання, що таке життя».

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Гетьманський скарб»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Гетьманський скарб» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Юрий Мушкетик - Гетьманський скарб
Юрий Мушкетик
Юрий Мушкетик - Гайдамаки
Юрий Мушкетик
libcat.ru: книга без обложки
Юрий Мушкетик
Народное творчесто - Із пісенних скарбів
Народное творчесто
Олексій Огульчанський - Скарб Солоного лиману
Олексій Огульчанський
Роберт Стівенсон - Острів Скарбів
Роберт Стівенсон
Юрій Мушкетик - Гетьман, син гетьмана
Юрій Мушкетик
Юрій Мушкетик - На брата брат
Юрій Мушкетик
Юрий Мушкетик - Сердце и камень
Юрий Мушкетик
Отзывы о книге «Гетьманський скарб»

Обсуждение, отзывы о книге «Гетьманський скарб» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x