Павло Загребельний - Роксолана

- Я про це знаю.

- То коли навіть Арістотель не соромився таких речей, чому ж маємо ми з вами соромитися? Чи не ліпше звіритися у всьому аллахові? Сказано ж: «Аллах потужен над усякою річчю».

- Ви знаєте коран, як справжній хафіз [8] [8] Хафіз- чоловік, який знає напам'ять коран. ,- похвалив його Ібрагім.

- Мені до вподоби восьма сура, яка зветься «Здобич». Згодьтеся, що таке слово для купецького серця - наймиліше. Купець не повелитель, який посилає своїх воїнів на завоювання земель, людей і багатств, але він може посилати гроші, які часто перевищують своєю силою зброю і найжорстокіше насильство. Скажімо, тут повинен бути мій уртак [9] [9] Уртак - купець. Сінам-ага, якому я замовив привезти мені партію полонянок із слов'янських земель. Я навіть поставив умову: товар повинен бути добірний і, сказати б, нещоденний, особливий.

- Ви що, заплатили цьому Сінам-азі? - навіть зупинився від здивування Ібрагім.

- Я дав йому завдаток. Інакше кажучи, послав свої гроші за море по здобич.

- Це суперечить праву шаріату. Іслам дозволяє воювати з невірними, захоплювати здобич, мати рабів, але купці наші суворо обмежені законами шаріату. Коли хочете, мусульманські купці, завдяки шаріату, найпорядніші в сучасному світі. Щоб річ могла бути проданою, нею треба заволодіти. Тільки тоді вона стає «мутекавім, себто надається до продажу на ринку. Дозволеністі може бути законною і звичайною. Наприклад, оцет, вживання якого дозволено, є «мутекавім», але вино, вживання якого заборонене пророком, не може бути «мутекавім» для мусульманина, а тільки для християнина. А щоб продавати навіть дозволені речі, треба неодмінно ними заволодіти, тобто стати їхнім власником можна й тоді, коли ти заволодієш речами, які нікому не належать,- дикими травами, рослинами, звірами, рибою, птаством, коштовним камінням. Продаж таких речей ще до того, як заволодієш ними, згідно з шаріатом не вважається дійсним.

- Але ж багаті люди можуть замовляти рибу рибалкам або дичину мисливцям,- нагадав Гріті.

- Такий звичай існує, але він суперечить правилам. Ні рибалка, ні мисливець не можуть дати запевнень, що вони впіймають саме те, що вам хочеться, бо це від них не залежить.

- Ловити рибу або дичину - заняття справді непевне,- підтримуючи Ібрагіма під руку, нахилився до нього Гріті,- але ж з людьми - річ набагато простіша. Я плачу Сінам-азі, Сінам-ага знаходить свого знайомого кримського бея, платить йому і просить привезти з королівської або з московської землі таких і таких рабів або рабинь. Ось і все. Тут міг би вдовольнитися навіть ваш суворий шаріат. Селям! - гукнув він зненацька старому туркові, який сидів на килимі, знесилено хилячи голову під важким тюрбаном,- випадковий спостерігач серед цього неправедного торгу, як і Гріті з Ібрагімом. Але так могло видатися тільки оку недосвідченому. Бо старий, мовби покунюючи, насправді пильно приглядався до всього, що відбувалося довкола, його вухо ловило кожне слово, його прикриті важкими зів'ялими повіками очі вихоплювали з людського вировиння все потрібне їхньому господареві. Гріті він помітив уже давно і тільки вдав, ніби купцеве привітання вирвало його з дрімоти. Луїджі, здається, і не зауважив хитрощів старого, від Ібрагіма ж те не приховалося, бо мав око вигострене, надто на людську підступність.

- Сінам-ага? - спитав він неголосно у Луїджі.

- Хай твоїм втечищем буде рай,- не даючи Гріті часу на відповідь, мерщій прохопився старий.

- Тебе давно не було на Бедестані, шановний Сінам-ага,- напівзапитливо, напівосудливо зауважив Гріті.

- Хіба насмілився б я, нікчемний раб, занести ногу на килими торгівлі в час смутку по смерті великого султана Селіма, хай насолоджується його душа в садах аллаха, і поки мине належний час після початку царствування великого султана Сулеймана, якому хай воздасться найнижче поклоніння? - заскімлив Сінам-ага.

- Маєш товар для мене? - припиняючи його розбалакування, майже суворо спитав Гріті.

Сінам-ага ляснув у долоні, і чорний євнух, який крутився поблизу, вмить кинувся кудись убік, щоб за хвилину виступити разом ще з кількома такими самими безбородими на чолі вервечки закованих за шиї гарних чорнооких дівчат, зодягнених, попри осінню холоднечу, досить скупенько.

- Та ти смієшся? - вигукнув розгнівано Луїджі.- Смієш пропонувати мені те, до чого дотикалося залізо?

- «Ми вмістили на шиї в них кайдани, і вони вимушені піднести голови». Я, недостойний, хотів щось показати для твого друга ефенді,- пробурмотів злякано Сінам-ага.