Адриан Кащенко - Борці за правду

Проте Хмельницький не зважився стати до бою. Він бачив, що після Берестечка козаки й старшина не так уже прихильно ставляться до нього, як колись, і боявся, що коли знову, трапиться йому пригода, то його скинуть з гетьманства і оберуть іншого. Навіть Богуна, не вважаючи на всі його послуги, Хмельницький тепер не любив за те, що той часто не згожувався з ним у військових справах і не корився його волі, а Богунова слава тільки дратувала його. Хмельницький боявся, що Богун може скинути його й стати гетьманом.

Богунові козаки — Подоляни й Волиняни — рішуче не хотіли ставати до згоди, бо їхня країна мала підлягати полякам. Вони од себе посилали до Потоцького посланців з погрозами, що не стануть до згоди, як що поляки не згодяться на Зборовські умови. Але ніщо не пособило, і Хмельнщький підписав умову, власноручно убивши при цьому булавою кількох козаків, що у вічі лаяли його зрадником.

Після Білоцерковської згоди становище України стало далеко гіршим, ніж після Зборовської. Польські жовніри й драгуни стали на зиму по всьому Поділлю, Волині, Брацлавщині: і по всій лівобережній Україні. Під захистом свого війська, туди зразу ж набігли польські пани й підпанки з своїми орандарями — жидами. Пани поодбирали у селян землю, що її селяни вже три роки орали, пооднімали худобу і всяке збіжжя, люто помщалися на своїх кріпаках і в кого знаходили зброю, того катували.

Завзяті Подоляни й Волиняни не хотіли коритися панам і лізти знову в те ярмо, що його вже три роки своєю кров'ю скинули. Вони збиралися у ватаги, переховувалися по лісах і звідти билися з панами, поляки ж, вхопивши таку ватагу, нещадно катували селян, вигадуючи на них такі муки, що, здається, й саме пекло того б не вигадало.

Одного ранку Богунові, що, стерявши через згоду гетьмана своє полкове місто Винницю, жив тепер в Умані, сказали, що до нього прибули земляки з Поділля. Богун вийшов на ганок і з жахом поточився назад: двір був повен страшних примар. Тут були неначе тіні людей, з чорними ямами під чолом замість очей; були такі, що замість носів та ушей у них на обличчі червоніли роз'ятрені рани; були кістяки з вишкіреними зубами, бо людям було відрізано губи; де в кого, замісць рук, були цурупалки, а по землі, мов павуки, каталися люди без ніг і без рук. Всі ці примари простягали до Богуна руки, або цурупалки од них, і казали до нього нелюдським стогоном і ревом, бо у більшости їх були урізані язики.

Стогін вибився із грудей посивілого у січах полковника. Він зрозумів, що то за примари, бо ще під Білою Церквою передчував, яка буде помста панів.

— Брати мої рідні! — з риданням кинувся Богун до калік. — Земляки мої нещасні побила нас лихая година. Знущаються ляхи над нашою кров'ю. Над нашим безголов'ям!

— Гетьман відцурався нас! — гукали ті, хто мав можливість гукати. — Покинув нас ворогам на поталу, так хоч ти згадай про земляків своіх! Ми вже загинули, але ще не всі, там понад Бугом та понад Дністром ще змагаються, рятуй хоч тих!

— Нехай мене скарає Господь… — одповів Богун, — коли я покину шаблю, поки ляхи пануватимуть на Вкраїні! Ідіть усі й везіть безногих у Чигирин до гетьмана. Нехай подивиться, до якої згоди з ляхами призвів він Україну! А я дам вам поводарів і листа до нього.

У листі до гетьмана Богун писав:

"Глянь, Богдане, на братів наших з Поділля! Хоч, ти рубай мені голову, а я зараз іду з своїми козаками до Бугу. Ліпше десять раз умерти, ніж бачити те, що ми бачимо!"

Ті каліки й рішучий лист Богуна зробили вплив на Хмельницького. До того ж ще сейм у Варшаві не ствердив Білоцерковської умови, і гетьман був вільний не рахуватися з нею.

По весні 1652 року Хмельницький дав кілька козацьких полків своєму синові Тимошеві й звелів іти на поміч Богунові, а сам з кількома полками пішов позаду.

Тиміш Хмельниченко сполучився з Богуном, і вони разом пішли на Буг до гори Батіг, де стояв з польським військом коронний гетьман Калиновський. Там козаки тах погромили поляків, що з їхнього війська мало хто лишився живим. Було вбито навіть самого Калиновського.

Після славного Батогського бойовища знову піднялося на Вкраїні все поспільство, а все панство кинуло ся тікати, кому куди пощастило потрапити. Козацькі сотні без наказу і навіть без дозволу Хмельницького, вибивали по Украіні польських жовнірів та драгунів. Богун з своїм полком рушив з під Батога на Поділля, добив решту польського війська й знову опанував своєю рідною Винницею. Минув місяць, і все Поділля, Брацлавщина, і Волинь, і вся лівобережна Україна були знову вільні од ляхів та панів. Радість велика стала по всій Украіні: люди, зустрічаючись, цілувалися й обнімали один одного, як на Великдень. Наслідки Берестечка були знищені…