Адриан Кащенко: Борці за правду

Добути Кодак, не маючи гармат, неможливо було, не то що з тисячою, але й з кількома тисячами козаків. Богун добре знав, що після того, як Кодак був зруйнований гетьманом Сулимою, Конецьпольський його поновив і ще дужче зміцнив, через те він намислив добути цю фортецю хитрощами. Щоб поляки не довідалися про козаків, Богун наблизився до Кодака поночі по глибокому байраку, і аж діждавши півночі, підняв козаків з байраку і потай наблизив до фортеці. За півгонів до Кодацьких окопів він спинив козаків і звернувся до Нечая:

— Поклади, брате мій, козаків на землю та й нехай лежать, аж поки почуєш від замкової брами постріл, то чим дуж поспішайся до брами мене рятувати, бо як не поспієш, то загину.

Після того Богун узяв Бурляя, Довбню, Влучка та ще дванадцять охочих запорожців, одяг їх у вбрання реєстрових козаків, а сам убрався хорунжим польського війська і пішов з тим товариством понад байраком аж до Дніпрових скель.

Ніч була хоч і зоряна, але темна. Під ногами козаків, ховаючись у темній безодні, шумів і стогнав Кодацький поріг великої річки. Нижче й вище порогу пелена широкого Дніпра визначалася блиском зірок, що грали на тихій воді своїм промінням, смуга ж самого порогу була темна, як роззявлена паща примари.

Од височенних побережних скель Богун повернув до Кодацьких окопів, що починалися зразу над кручею Дніпра і, розмовляючи з товаришами, навмисне голосно по польському, одверто пішов до північної брами замку, де поблизу лежав у залозі Нечай з козаками.

Тільки що козаки почали наближатися до брами, як з башти на них нагукав вартовий. Богун знав, що у Кодаку сподіваються полковника Кречовського та отамана Барабаша, сміло одповів по польському:

— Я хорунжий Беньовський, посланець полковника Кречовського, з реєстровими козаками.

— А де ж сам полковник? — спитав вартовий.

— Прибуде за дві години, разом з Барабашем та шістьма тисячами війська. Одчиняй браму, мені треба перестерегти вашого полковника, щоб привітав гостей!

Не сподіваючись нічого лихого, вартовий одсунув у брамі засова і трохи відхилив її. Але ще не вспів він глянути в очі Богунові, як упав од його пострілу, а козаки, надавивши на браму дужими плечами, зовсім її відчинили.

Біля брами збився галас, счинилася колотнеча. Вартові на постріл бігли з усіх боків і намагалися знову зачинити браму, але Богун з товаришами грудями її заступали і рубали ворогів шаблями. Над головою Богуна вже не раз блищали ворожі шаблі, та він вибивав іх з рук ворогів. Хтось випалив у нього з мушкету, але куля влучила саме у ремінний черес і відскочила від червінців, що були у чересі. На останку він трохи не загинув був від ворожого списа, та на поміч йому підскочив Довбня і перебив списа своїм келепом.

Ворогів щохвилини більшало і козаки знесилювалися; на щастя, скоро почулося тупотіння тисячі ніг, і до брами, мов степовий вихор, набіг Нечай з товариством. За кілька хвилин, бурхливою весняною потокою козацтво затопило Кодак, заливши його ворожою кров'ю.

Так була добута ця необорима фортеця, не зробивши жодного постріла з своїх великих гармат. Через скілька день Богун вже догнав гетьмана на Саксагані.

Ганжі та Джеджалію пощастило ще дужче. Біля Кам'яного Затону вони перестріли полковника Кречовського, що колись приятелював з Хмельницьким.

Той плив байдаками з півсотнею реєстрових козаків окремо від Барабаша, і Ганжа легко умовив його козаків стати за свою віру та за волю України й приєднатнсь до Хмельницького. На другий день, коли прибув до Кам'яного Затону Барабаш з усіма реєстровими козаками і став на ніч табором у березі, Ганжа почав збирати козаків купами й умовляв усіх згадати про кривду польську та про муки єдиної козацької неньки-України, і допомогти Хмельницькому визволити рідний край.

Розмова завзятого запорожця робила на слухачів великий вплив, і козаки почали хвилюватись, вагаючись, на який бік стати. Сумління тягло їх, щоб приєднатися до своїх братів, але жах того катування, якому були свідками на своїх товаришах за попередні повстання, ще тримав багатьох у своїх пазурях. Щоб прискорити справу, Джеджалій взяв свій довгий спис і пішов до Дніпра, де у байдаці вже ліг спати Барабаш.

— Де зрадник, що продав козацьку волю ляхам за панські ласощі? — гукнув Джеджалій. — Де панський прибічник, що переховував і таїв од нас королівські привелеї? Бийте, пани-брати, ляхів і недоляшків, ворогів України!

Барабаш прокинувся, а на нього вже був направлений гострий спис Джеджалія.