Адриан Кащенко - Під Корсунем

— Бачу, що як не скажу правди, — почав Галаган, — то спечете ви мене живого. Нема куди дітись, доводиться признаватись. У Хмельницькьго багато війська, та він з ним таїться, бо хоче оточити вас з усіх боків і боїться, щоб ви, налякавшись, не пішли звідсіля геть далі назад.

— Скільки ж… скільки саме війська, говори! — перебив Потоцький.

— Самих запорожців біля Хмельницького десять тисяч, реєстрових, що були з Барабашем, шість тисяч, драгунів ваших тисячи зо дві, а лугарів, поспільства та всякої голоти втікачів з України без ліку, бо вони що-дня, що-години прибувають до нього й з-за Дніпра й з сьогобічної України.

Потоцький і всі, що були навколо, зблідли на виду й жахливо поглядали один на одного.

— Ну, що? — з докором звернувся Потоцький до Калиновського. — Не правду я казав?

— Та ще ж і татари з Хмельницьким! І скрикнув тремтячим голосом Корецький.

— Татарів з Хмельницьким поки що тільки дві орди… — провадив Галаган свої вигадки далі. — Чув я, що в цей час їх не то сорок вісім, не то п'ятьдесят тисяч, а от трохи позаду йде сам кримський хан з великою ордою в двісті тисяч коней.

Всі польські полковники й воєводи з сумом похилили голови й мовчки дивились на Потоцького, той же й сам схибнувся духом і над силу ховався з тим.

— Це ж божевілля!.. перший за всіх скрикнув Корецький. — Де ж нам змагатися з такою силою?

— Це неможливо! Неможливо! — почали гукати всі полковники. — У Хмельницького тепер уже мало не сто тисяч війська. І на що було тут спинятися? Треба було зразу як найскоріше відходити до городів!

— Не вірьте цьому підглядачеві! — озвався Калиновський. — Він навмисне лякає нас. Не може бути у Хмельницького такої сили війська!

Тут полковники почали говорити всі разом, перебиваючи один одного:

— Що ж тут неймовірного? Україна — то стоголова гидра!..

— Як не вірити, коли козак під вогнем те говорить?

— Нас заберуть усіх у брань. Нас віддадуть татарам у неволю, як віддали всю шляхту з війська пана Стефана.

— Боже мій, Боже мій! — неначе в розпачі, говорив тим часом Галаган, радіючи в душі, що його вигадка зробила таке вражіння на поляків. — Тепер же я зрадив Хмельницького!.. Не віддавайте ж мене, ясновельможний гетьмане, йому, бо він скарає мене на смерть.

Нарешті Потоцький спинив суперечку панів і сказав:

— Я вірю, що військо Хмельницького велике, бо з невеликим військом не спромігся б він вигубити військо мого сина так, що врятувався тільки один жовнір. Я казав, що нам треба було відходити до городів. Це пан польний гетьман намовив мене стати тут. Йому й дякуйте, що ми прогаяли день. Коли б учора не спинялися — були б досі в Богуславі.

— Та про що тут і сперечатисуь? — скрикнув Корецький. — Гляньте он на куряву, що стоїть за горою з самого ранку: хіба не видно, що там підходить і купчиться страшенна сила війська?

— Тікають тільки легкодухі! — гостро сказав Калиновський. — Треба зразу, не Вагаючись, ударити всім військом на Хмельницького, поки він того не сподівається. Або погромим його, або покладем голови!

— Одно класти голови та класти голови! — гукнув Корецький. — Що в нас по сотні голів у кожного, що ми будемо так їх розкидати? Адже по одній всього!

— Вмерти я зумію, — поважно сказав Потоцький. — Так не в тому ж послуга батьківщині, щоб умерти. Не славу ми собі придбаємо, якщо погубимо військо, а ганьбу й прокльони батьківщини. Річ посполита до самої Варшави лишиться тоді беззаступна. Я повинен зберегти військо.

Полковники й шляхта з задоволенням слухали коронного гетьмана, бо блиснула їм надія уникнути бойовища й одійти до міцних городів, де знов можна буде бенкетувати.

Потоцький тим часом обернувся до Галагана.

— Ти, я бачу, не простий козак, а досвідчений у справах Хмельницького. Так от я тобі що скажу: я подарую тобі життя, якщо ти по правді розкажеш, що думає Хмельцицький. Як він думає на нас бити?

— Та вже мені тепер до Хмельницького не вертатися. — відповів Галаган, — так я все розкажу… Поки ви тут стоїте, полковники козацькі Хвилон, тоб-то Джеджалій, та Перебийніс обходять ваші шанці зі сходу. Завтра вони вийдуть на Межіріччя, щоб перетяти вам шлях до Київа.

— Лукавий, проклятий хлоп! — скрикнув Потоцький, маючи на думці Хмельницького. Побачивши, що справа йде на добре, Галаган почав вигадувати далі:

— Оце Туган-Бей з татарами гарцює по-над окопами… То він навмисне вас дратує, щоб стояли ви й не рушилися звідсіля. А як днів зо два так простоїте, то Джеджалий з Перебийносом вдарять на вас із заду й тоді вже нікому не буде порятунку, бо Хмельницький обгорне вас з усіх боків. Він навіть похваляється: з Жовтих Вод, каже, утік один жовнір, а з під Корсуня не втече й жоден поляк!