Дмитро Білий: Шлях Срібного Яструба

— Давай, давай, конику! Давай, лети швидше, обгони вітер і чорних вершників!

Ворожі війська застигли. Над рівниною зависла напружена тиша, яка могла в будь-яку мить вибухнути галасом і брязкотом смертельної битви.

Отан тронув повіддя свого коня і повільно виїхав перед військом Срібного Яструба. Назустріч йому виїхали два воїна. Один у багато оздобленому бойовому аланському обладунку, другий — у бойовому готському вбранні.

— Ви знаєте Закон Великого Степу! — залунав голос Отана, звернутий до ворожих лав. — Ми чекаємо на вашого звитяжця!

Алан підняв свою руку:

— Я, цар Сай, кажу тобі, вождю Отану й усьому твоєму війську — наш воїн готовий вийти на герць. Але виникла суперечка — хто ж буде битися від нашого війська — гот чи алан? Тому з нашого боку на двобій вийде воїн, який прийшов до нас з далекого острова Скандзі. Його ім’я — Гарм Чорний Пес!

Військо готів і аланів вибухнуло переможними викликами.

З першого ряду аланської кінноти виїхав на великому вороному коні високий широкоплечий воїн.

На його голові був високий шолом з чорного металу. Обличчя Гарма закривав замість забрала людський череп. З верху шолома спускався довгий гребінь з воронячого пір’я. На широченних плечах висіла плямиста шкура гепарда. На панцирі, зробленому з темного, немовби обсмоленого металу, виднілося зображення вовка, а на грудях висів амулет — засушена кістлява людська рука. В правиці Гарм тримав тяжкий спис із широким наконечником, від якого відходив довгий гак. В лівій руці у нього був тяжкий, окутий бронзовими пластинами щит. На боці у північного воїна висів довгий меч у дерев’яних, окутих мідними обручами піхвах, коротка бойова сокира з надзвичайно широким лезом, а біля сідла був прикріплений цілий оберемок метальних дротиків.

— Я, воїн Гарм, готовий прийняти бій не на життя, а на смерть з будь-яким воїном клану Срібного Яструба! І нехай цей бій остаточно вирішить суперечку між скіфами та готсько-аланським союзом! Я готовий битися будь-якою зброєю! І один з нас не вийде живим з цього кола!

Голос Гарма був глухим, здавалося, що він лунає з якоїсь темної і зловісної печери.

Сагір ще раз озирнувся туди, звідки мав з’явитися Атей. Але брата не було.

— Ну що, Астаге, — звернувся Сагір до свого побратима, — прийдеться тобі позичити свій щит.

Астаг кивнув головою, зняв зі свого плеча щит і протягнув його Сагіру.

— Спробуй не приймати ближнього бою, більше намагайся перемогти цього Гарма хитрістю й швидкістю. Видно, що цей дуболом міцний, але, здається, не дуже спритний.

— Здається, що саме так, — кивнув головою Сагір, зручніше перехоплюючи щит Астага.

— Не переймайся, — промовив Астаг, — щит у мене міцний і чимало разів рятував мене від смерті. Я освятив його ще десять років тому…

— Добре, добре! — хлопнув Сагір побратима по плечу, — все буде гаразд. Ну а якщо… То придивись за Атеєм.

Астаг мовчки кивнув головою.

— Я, сколот Сагір, воїн Срібного Яструба, син коваля Аріанта приймаю твій виклик, Гарме! — із цими словами Сагір виїхав назустріч воїну з Півночі, — перший герць я присвячую богу Папаю, покровителю Блискавки!

Ряди скіфських воїнів вибухнули бойовим закликом:

— Агов! — пронісся по шеренгам воїнів Срібного Яструба гучний заклик.

— Одін! — ревонули готи, потрясаючи своєю зброєю.

— Боги Хеля! — закричав Гарм. — Вам я присвячую голову цього жалюгідного скіфського вояки!

Гарм і Сагір пустили своїх коней по колу, постійно залишаючись навпроти один-одного. Коли їх коні вже гнали чвалом, Гарм і Сагір одночасно вихопили з горитів свої луки. Дві стріли одночасно злетіли у повітря і, зіткнувшись у центрі кола, впали на землю. Ще від двох стріл Гарма Сагір встиг ухилитися, відкинувшись на правий бік свого коня. Гарм вправно встиг підставити щит під стріли Сагіра. Одна стріла вп’ялася у дубову кромку щита, окуту темним металом.

Гарм стріляв напрочуд швидко і, хоча Сагір не відставав у спритності, більше часу йому приходилося ухилятися від ворожих стріл або відбивати їх своїм щитом. Нарешті йому вдалося попередити постріл Гарма своїм пострілом. Довга скіфська стріла із білим оперенням свиснула в повітрі і вп’ялася в ногу Гарма. Але той, майже не звертаючи на неї уваги, зламав древко стріли й відкинув її на землю. Сагір вистрілив ще раз, але Гарм відбив стрілу своїм луком і вистрілив у відповідь. Сагір відкинув свій лук і встиг перехопити рукою стрілу біля самого свого обличчя.