Ю. Сорока - Іван Богун. У 2 тт. Том 2

– Ти лише повернись, повернись, лицарю мій! Не залиш мене, не віддайся смерті в лабети, бо навіщо мені життя без тебе? Я буду чекати, усе перетерплю, чуєш? Ти повертайся лишень! Пообіцяй мені зараз же!

Що він міг відповісти? Хіба можна обіцяти залишитися в живих, від'їжджаючи на війну? Хіба саме життя козака – це не гонитва навперейми зі смертю, а доля не жорстока до борців за волю свого народу? Втім, ні! Геть долю! І він готовий перегнати саму смерть заради оцих усміхнених очей і щастя їхнього сина!

– Клянуся лицарським словом, Ганно! Я повернуся, я будь-що повернуся до вас!

Мить – і він уже в сідлі.

– Но! Уперед, Цигане! Уперед, конику, братику!

І лише полетіли грудки вогкої чорної землі з-під кінських копит, майнув у шаленому чвалі силует комонника з розметаним плащем за плечима і шаблею при боці, кидаючись у багаття нового ранку. А Ганна, безсила від цілого вихору почуттів, що навалилися на неї, притислася до холодних стовбурів частоколу, немов молитву, немов оберіг, повторюючи тремтливим голосом:

– Заради нас, заради кохання, заради нашого сина…

Недовгим було перемир'я, що його заключили під час перемовин у Білій Церкві Хмельницький та польські посланці. Підточене з одного боку діями Ієремії Вишневецького на Україні, з другого козацько-селянськими виступами, подібно до рейду Івана Богуна, а також війною, котру вели костирські гетьмани, на Правобережжі – Максим Кривоніс і в Литві – Ян Сокол овський, воно стало минулим навіть не давши відчути населенню Речі Посполитої про себе. І саме того домагався Богдан-Зиновій Хмельницький, гетьман України, незважаючи на численні завіряння Варшави у власній прихильності. Тож війна між польським панством і українським народом відновилася з новою силою. Але тепер вона була дещо іншою, несхожою на попередні битви, метою її тепер було не знищення противника, а вимотування його сил, перерізування комунікацій на ворожій території, швидкі і розрізнені удари по всій території, зайнятій поки ще супротивником. До нас крізь сторіччя донесено військовими істориками описання тієї самої стратегії, котру виробив під час Тридцятирічної війни французький полководець Тюренн, а на теренах України вперше застосував саме Хмельницький. Нічого дивного з огляду на те, що майбутній гетьман і вождь посталого народу брав участь у великій європейській війні під знаменами того самого Тюренна, ще у 1646–1647 роках.

До початку осені було захоплено або принаймні блоковано значну частину стратегічних населених пунктів і фортець від Чигирина і Чернігова до Кам'янця-Подільського, залучено місцеве населення величезних територій України до поповнення повстанської армії і її постачання всім необхідним для ведення бойових дій. Одночасно із цим населення всебічно протидіяло ворогу тоді, коли потрібно було вирішувати питання з постачанням його військ і підтримкою під час перебування на тій або іншій території. Україна, перетворена на велетенський театр бойових дій, була готова дати генеральний бій польським магнатам і готувалася до нього поступово, групуючи війська цього разу на Поділлі в районі нікому раніше невідомих Пилявців, за кілька десятків верст від старовинної фортеці князя Костянтина Острозького – Старокостянтинова.

Але не дрімав і Вишневецький. Ще в травні він, не встигнувши на допомогу гетьманам і переправившись неподалік від Любеча на Чернігівщині через Дніпро і в Мозирі через Прип'ять, вирушив до своїх неохватних маєтків на Правобережжі, повний рішучості відстояти те, що залишилося після втрати Польщею Лівобережної України. Як уже повідомлялося, швидким і кривавим маршем пройшов князь через Овруч, Коростень і Житомир, після чого вирушив на Котельню і Погребище. І разом з різнею, вчиненою проміж повсталих селян, не оминав Вишневецький вести активну переписку з Варшавою, вимагаючи негайно надати йому всебічну допомогу в придушенні виступів. Неможливо уявити собі гнів потомка козацького гетьмана Дмитра Вишневецького, легендарного будівельника Хортицької Січі, після отримання депеші від канцлера Оссолінського, у якій пан Єжи прохав князя утриматись від бойових дій з огляду на переговори, котрі ведуться з Хмельницьким, і повну неготовність Польщі до війни в даний час. В обличчя посланцю канцлера полетіли шматки пергаменту, що на ньому було виписано офіційного листа, а з Овруча, де на той час стояло військо Ієремії, полетіли крізь порослі соснами та ялинами рівнини Полісся швидконогі коні гінців князя, несучи в сідельних саквах повного образи, люті та презирства листа до Оссолінського.