Ю. Сорока - Іван Богун. У 2 тт. Том 2

Богун, не бажаючи вірити почутому, повільно покрутив головою:

– Але це неможливо! Під час битви… Ляхи отримують таку перевагу, котрою не скористався б хіба що дурень.

Джеджалій зітхнув:

– На жаль, це так.

Далі все відбувалося, наче в поганому сні. За допомогою надлюдського напруження сил до ранку проміж болотистою Пляшівкою та її невеликим рукавом, котрий носив назву річки Пліснявої, було побудовано потужний табір з високими валами, шанцями і ровами. Польська кіннота, котра була вже готова кинутися для того, аби одним потужним ударом докінчити почату зрадою татар справу, змушена була зупинитися. Укріплений табір був надто міцним горішком для важкоозброєної кінноти. Піхотні ж підрозділи, кількість яких була не надто великою, ризикували зазнати надто важких втрат, здобуваючи цю вирослу за одну лише ніч фортецю. Після довгих нарад і суперечок польські командири вирішили відмовитися від штурму, адже, попри те, що вали таїли в собі цілком реальну небезпеку позбутися піхотних полків, козацьке військо було не менш сильним, аніж на початку битви, тож могло досить вдало контратакувати драгунів і гусар після того, як ландскнехти обламають зуби під час штурмів. Набагато вдалішим королеві й сенаторам видався план взяти козацький табір в облогу і поступово заморити голодом відрізаних від постачання українських вояків. Спливав день за днем, запаси хліба танули на очах. Табір гудів голосами невдоволених, старшина завмерла в марному очікуванні появи гетьмана. Узагалі ситуація виглядала так, що дехто з генеральних старшин війська бажав не брати на себе відповідальність за будь-які кроки, котрі могли в майбутньому накликати гнів Хмельницького на свою голову, а дехто, навпаки йшов на такі заходи, котрі викликали загальне обурення козацької черні. Так, полтавський полковник Пушкар зробив спробу вивести з табору свою кінноту і податися з нею в невідомому напрямку. Утім, його спробу було припинено доволі безцеремонно – обурені козаки роззброїли полтавських комонників і заарештували їх у повному складі, залишивши очікувати розпорядження гетьмана щодо їх подальшої долі. З'явилися, як то нерідко буває, й сексоти, котрі потяглися до польського табору, маючи на меті виміняти свої мерзенні життя на можливі послуги, що знадобилися б полякам. Був серед тих старшин і полковник Криса, котрий радо відкрив королеві всі плани керівництва козацького війська на найближчий час і, не вдовольнившись такою зрадою, запропонував загатити течію Пляшової нижче козацького табору, з метою викликати там повінь і капітуляцію козаків. Були й інші, котрі навперейми намагалися довести полякам свою лояльність. Але таких було зовсім мало. Основна маса козацької старшини залишалася вірною ідеям, які обстоювала ще з часів Жовтих Вод. На скликаній загальній раді був обраний на час відсутності Хмельницького наказний гетьман, котрим став популярний серед сіроми Филон Джеджалій. Але скоро симпатії черні перемінилися, і булава наказного гетьмана перейшла до полковника Гладкого – вибір не надто вдалий, позаяк Гладкий з перших годин гетьманства продемонстрував незрозумілу пасивність, викликану небажанням проводити за відсутності Хмельницького будь-яких активних дій. Іван, звернувшись до нього з проханням відрядити його на чолі двох полків для атаки ворожих позицій, отримав у відповідь невиразне мугикання і виразний заперечливий жест.

Тим часом поляки підвезли з Бродів важкі гармати і почали готуватися до бомбардування погано захищеного від вогню мортир табору, а кілька тисяч обозної челяді під керівництвом панів Гетканта, Пшиємського і Убальда почали зводити високі редути для встановлення гармат і мостити загату на річці. Не залишалося нічого іншого, аніж спробувати домовитись з королем якщо не зброєю, то за допомогою дипломатії домогтися найменших для себе наслідків невдалої військової кампанії. Тож на восьмий день облоги до королівського табору вирушили Криса (який там і залишився), наказний гетьман Гладкий і писар Переяславець. Чи варто й казати, що запропоновані Яном Казимиром умови здачі примусили схилити голови сивочубих Гладкого і Переяславця?

– Що ж, ви самі до мене прийшли, – карбував слова король, і очі його блищали холодним блиском. – Прийшли, аби врятувати свої життя від неминучої загибелі. Я надам вам таку можливість. Але для цього вам належить дещо зробити.

– Ми готові вислухати умови вашої величності, – тихо, але з відчуттям самоповаги вимовив Гладкий.