Марія Морозенко - Іван Сірко, славетний кошовий

Здесь есть возможность читать онлайн «Марія Морозенко - Іван Сірко, славетний кошовий» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Видавництво Старого Лева, Жанр: Историческая проза, Прочая детская литература, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Іван Сірко, славетний кошовий: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Іван Сірко, славетний кошовий»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Складні випробування випало пройти характернику Іванові Сірку впродовж земного віку. У всіх героїчних битвах він виходив переможцем. Взявши у руки булаву отамана, вірою і правдою служив рідній землі. Рівного йому не було з-поміж козацтва.
Ця книжка є продовженням історії змужніння та духовного зростання Великого Характерника Івана Сірка, якому судилося долею дорости чину славетного козацького отамана та здобути на віки вічні усенародну шану і любов.

Іван Сірко, славетний кошовий — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Іван Сірко, славетний кошовий», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Ось і тепер, укотре затіявши розмову про Михайла Дорошенка, якого мимохіть згадав курінний отаман Михайло Чуб — мовляв, немає на зміну мужнього ватага гідного наступника — Тарас Чорнопліт затято осуджує гетьмана і відхрещується од гурту:

— А що він нам дав?! Хіба ж розумно вчинив? Он як знекровив Січ! Мало того, що в битві з бусурманами тисячу голів християнських страчено, так ще чи не більше погинуло, відстоюючи свої права!

— А до чого тут Дорошенко?! — здивувався та водночас обурився нежданому наклепові отаман Чуб. — Хто ж знав, що чекає попереду? Те, що було потім, — справа Трясила. Він став на місце Дорошенка. За ним і пішли інші, постаючи супроти угодника шляхтичів Грицька Чорного. Пішли, хоча й знали: не можна безкровно правду вибороти.

— Довірилися безрозсудному і на той світ подалися порядкувати, — не вгавав Чорнопліт. — Тут не спромоглися, то ж і там з них мало Богу помочі стане.

На ці злостиві слова старі козаки невдоволено перезирнулися між собою. Не до душі їм такі обмови. Покійних негоже судити — такий закон, та водночас — нібито правда в словах цього чоловіка прозирає, але ж якась викривлена та горбата правда, далебі, не товариського почину. Хіба ж не здобули собі полеглі безсмертну славу? Чи ж йому не відомо, що смерть козацька гартує побратимів-наступників? З пролитої крові проростає відвага.

Обходять козаки Чорноплота стороною, не хочуть його слухати. Не прижився він тут. Не став своїм. Тому-то сивовусий козак Непийпиво відкрито закликає його по-доброму забиратися подалі з Січі:

— Бери до рук очкур замість шаблі, тугіше стягуй ним шаровари та й дуй звідсіля чимдуж сам, доки не викинули силоміць за ворота інші.

Як запалений гніт, зайнявся люттю Чорнопліт:

— Це ще буде видно, хто та як із Січі забереться!

— Е! — сердито скинув бровами отаман Чуб. — Хто за сім літ молодецьких бодай пригорщі слави собі не здобув, а тільки міх хули закинув на плечі родові своєму, — на більше навряд чи й спроможеться до старості.

— І звідки вам знати?! — крикнув Чорнопліт. — Моє ще все попереду.

— Дай Боже, — зітхнувши, махнув рукою на гострослова курінний отаман. На цьому суперечка і вщухла б, коли б не новий запал.

— Та то пусте, навіть чути не хочу, — спершу прислухаючись тільки, а затим, пакнувши люльку, Данило Степовик і собі пристав до розмови. — Два дні тому на майдані гаразд показано, хто на чім стоїть. Із хлопчаком змагатися — велика наука!

Закусивши тонкі уста, Чорнопліт гнівно процідив крізь зуби:

— За це я поквитаюся.

— Тьху ти, гидке створіння! — сплюнув у відповідь козак Непийпиво.

— З малим квитатися?! — викрикнув услід за товаришем Данило Степовик. — Ганьба!

— Не про малого кажу, — винуватим голосом одступається від слів своїх Чорнопліт. — Сірко — ось хто мій давній ворог, — звіряється запобігливо перед сивими козаками, не помічаючи на їхніх лицях осуду. — У Мерефі його геть усі цурались, «сатанинським отродієм» дехто називав. Та йому хіба є діло до того? Він собі водився з вовком лісовим. Тож і на Січ не з усіма іншими прийшов, а сам по собі прибився. Звісно, що й вовчиська приволік за собою. А тут ще Іван Дуб, певно, зачарований нечестивцем, горою за нього став, у науку віддав незнану. І ось тепер Іван Сірко, що сім літ десь швендяв, казна-яку ту науку вивчаючи, вдруге заявився перед січові ворота. Щоправда, вже без вовчиська. Подейкують, що втратив його. Слава Богу, звіряки позбувся…

— Тихо мені! — не стримавшись, вигукнув сердито отаман Чуб. — Щоби я не чув цього більше в нашому курені.

— Не мовчатиму! — аж почервонів од гніву Чорнопліт. — Ви думаєте, що Сірко два дні тому силою мене переміг? Де там! Чарами, не інакше. Я й з місця зрушити не міг, не те, що боронитися. Він же від народження з нечистим побратався. Далебі, сам чортяка його Сірком нарік. Чи ж то не сірим своїм служкою?

— Дурний ти, і слово твоє дурне, — зітхнувши, пакнув люльку Степовик, пустивши під стелю густі кільця диму.

— За клятого нечестивця заступаєтеся! — не в змозі погамувати люті, розбурений Чорнопліт з піною на устах піддався давній ненависті. — За того, хто на диво з див уночі витріщається, та й посеред дня не спочиває, вимуштровуючи голодранця собі на джуру!

— Йди геть, сатано, з-перед моїх очей! — спересердя пожбурив гнутого костура в бік затятого наклепника козак Непийпиво. Його побратим, Данило Степовик, і собі схопився з місця:

— Вийди з куреня, трохи остудися, бо щось, козаче, ти занадто гарячий. Коли б то перед ворогом був таким, мав би заслужену честь і славу. А так… — дим, що густо звився над люлькою, тоненькою цівкою розділивши засмагле лице майже навпіл, — піди на двір, мо’ заздрість і лють хоч там вивітряться.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Іван Сірко, славетний кошовий»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Іван Сірко, славетний кошовий» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Іван Сірко, славетний кошовий»

Обсуждение, отзывы о книге «Іван Сірко, славетний кошовий» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x