Юрій Мушкетик - Гетьман, син гетьмана

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Мушкетик - Гетьман, син гетьмана» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Фоліо, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Гетьман, син гетьмана: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Гетьман, син гетьмана»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Нова книжка Юрія Мушкетика вміщує дві повісті. У першій, що й дала назву книжці, розповідається про часи, які у вітчизняній історії називаються Руїною, про роки підступів і тиску сусідів на Українську державу, про руйнівну боротьбу зверхників за гетьманську булаву, про те, як наступник Богдана Хмельницького, Юрій Хмельницький, так і залишився тільки слабким сином славетного батька.
Повість «Оглянься — за тобою погоня!» присвячена шістдесятникам. У ній ідеться про пору «відлиги» і страшну реакцію, яка за нею настала, коли в Україні намагалися придушити все українське, коли партія і КДБ контролювали все й усіх.

Гетьман, син гетьмана — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Гетьман, син гетьмана», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Скрізь є порядні люди.

А стукіт копит погоні вже за самою спиною.

* * *

Він прийшов до редакції, і йому одразу вкинули у вуха новину: посадили Олега Лозу, їхнього найактивнішого автора. В кімнатах редакції стояла сутінь.

Наступного ранку Борису подзвонила дружина Максима Зоца й сказала, що вночі забрали Максима, обшук тривав вісім годин. Вона плакала й просила, щоб захистили чоловіка. А як його захистити?! Щоправда, пробився до Олександра Олександровича. Але той зустрів його суворо і, дивлячись йому в перенісся, процідив:

— Я вас попереджав, застерігав. Радив вам звільнитися від декого в редакції, але ви до моїх слів не прислухались.

* * *

Але не всіх похила несла вниз. Декого — його заступника, Василя Якимця — вгору і вгору. Оте, що «колись ви всі будете в мене в кулаці», збувалося. Сором’язливий, простецький, але тільки з вигляду. Ще на початку минулого року він виступив на нараді республіканського активу. На з’їздах, пленумах доповідь робить перша особа — перший секретар. А далі всі її обговорюють, а на активах виступають ті, хто запланований. А перший в кінці підсумовує. І ось надали слово Якимцю. Після загальних слів про широкий крок поступу радянського суспільства, яке під мудрим керівництвом партії йде до нових висот, він сказав:

— Йдуть, та не всі. В нас ще багато на дорозі каміння і хмизу, і ми самі їх накидаємо. От їду я додому до матері і бачу на станціях еверести міндобрив. А на полях їх немає. Чому? Невже міністр сільського господарства не їздить залізницею?

В залі дехто повтягував голови в плечі. Диви, куди заїхав молодик. Як не боїться наживати таких могутніх ворогів.

— Або йду я додому. А з обох боків вулиці бачу млинці, наляпані млинці і ящики, хіба це будови комунізму? Чим займається наше архітектурне управління?

Перший, коли підсумовував, то посилався майже скрізь на Василя.

— Здєсь товаріщ Якімєц уже говоріл о тєріконах мінудобрєній. І развє только ето. А как у нас проводітца орошєніє? А гербіциди? Гнать нужно такого міністра.

Всі в залі поглядали на Василя: оце провидець, оце прозорець, оце голова!

Тільки Дробот, почувши те, сказав у редакції Борису:

— Секрет полішинеля. Василів корешок працює помічником першого, саме по написанню доповідей. Виступ першого вже за тиждень побував у руках Василя.

А в органах інформації і в коридорах ЦК джмелиний гул: «От виріс чоловік, от буде головний редактор».

* * *

Понад Хрещатиком, понад Печерськом летіло вороння. Такими густими тучами, що застилало все небо. Воно летіло й сідало на Дніпрову кригу, й здавалося, що вона геть вкрита антрацитом. Чого воно туди летіло, чого збиралося? Чи в них якийсь з’їзд, чи нарада, симпозіум, чи учта? Та й що вони їдять? Там же немає нічого.

Борис повернувся спиною до річки й пішов. Не знав, куди йде. Його звільнили з роботи, звільнили якось буденно, не сварили, не погрожували, просто зачитали довге-предовге рішення, де: не забезпечив належний ідейний рівень, послабив керівництво журналом і ще багато іншого, цілий оберемок ізмів, між яких на першому місці «український буржуазний націоналізм».

Йти додому не хотілося, в редакцію також, туди треба буде навідатися забрати з шухляд столу свої речі, але те пізніше, якось надвечір, коли там нікого не буде. В серці став якийсь гострий пруг, про який раніше ніколи не підозрював, навіть був радий, що записали «український буржуазний», бо він таки «український», проте не «буржуазний». Сказав і усміхнувся, згадавши, як на бюро міськкому сварили одного працівника газети за «український буржуазний», а він тоді встав і запитав: «Поясніть мені. Чому я націоналіст буржуазний, може, через те, що я в дитинстві старців водив?» Він справді був у дитинстві поводирем сліпих старців.

Вирішив піти до Дробота, він сьогодні вдома — у нього відгул.

Дробот справді був удома. На Борисове повідомлення про звільнення з роботи не сказав нічого, — не втішав, не лаявся — мовчки дістав з буфета пляшку горілки, дві великі сині пузаті чарки, пучечок зеленої парникової цибулі, чвертку сала та хліба, мовчки налив, і мовчки, не цокаючись, випили. Налив знову, й знову випили. Бориса гнітила мовчанка, й він мовив:

— Не знаю, звідки в них все. І псевдоніми, і розмови в редакції… Хтось це все фіксував, хтось доносив.

— А ти що, не знав, що скрізь є дятел-стукач?

— У нас, мабуть, Сільченко.

— Ти такий наївний. Сільченко — комашка. Бери вище.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Гетьман, син гетьмана»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Гетьман, син гетьмана» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Гетьман, син гетьмана»

Обсуждение, отзывы о книге «Гетьман, син гетьмана» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x