Юрій Мушкетик - Гетьман, син гетьмана

Здесь есть возможность читать онлайн «Юрій Мушкетик - Гетьман, син гетьмана» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Фоліо, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Гетьман, син гетьмана: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Гетьман, син гетьмана»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Нова книжка Юрія Мушкетика вміщує дві повісті. У першій, що й дала назву книжці, розповідається про часи, які у вітчизняній історії називаються Руїною, про роки підступів і тиску сусідів на Українську державу, про руйнівну боротьбу зверхників за гетьманську булаву, про те, як наступник Богдана Хмельницького, Юрій Хмельницький, так і залишився тільки слабким сином славетного батька.
Повість «Оглянься — за тобою погоня!» присвячена шістдесятникам. У ній ідеться про пору «відлиги» і страшну реакцію, яка за нею настала, коли в Україні намагалися придушити все українське, коли партія і КДБ контролювали все й усіх.

Гетьман, син гетьмана — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Гетьман, син гетьмана», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Назад Юрій вертався тією самою вулицею. Але тепер Пріся стояла під вербою, яка росла біля клуні, й не сама, а з козаком. Козак хвацький, дебелий, у збитій на потилицю шапці, в сивім жупані. Круті плечі, міцна шия, великі руки. Юрію замлоїло під серцем, затримав кроки — хотів почути, про що вони розмовляють, але хлопець і дівчина мовчали. Вдома Юрій зупинився перед дзеркалом, що висіло на стіні між двома вікнами: смоляні дугасті брови, густий чорний вус, густий чуб «під макітру». От тільки вид дитинний і ніс великуватий. Вийшов з хати й став за хвірткою. Челядник Ничипір вів на налигачі телицю.

— Хто то стоїть під вербою? — показав у кінець вулиці.

— То Пріся Дудчина й Нестор Басок. Вдовиченко. Гарний парубок. Либонь прийшов попрощатися. Завтра він іде з сотнею.

«Отже, буде в моєму війську», — подумав Юрій.

У похід вирушали в неділю. Стояли туманні ранки, а дні зацвітали рожево. Вирушали невесело, старий кобзар Нелида витинав «Горлицю», але вона нікого не веселила. Йшли-бо на війну. Попід тинами, попід парканами — жінки та дівчата, й діти, і Прісю Юрій запримітив, але вона дивилася не на нього, а кудись у козацьку лаву. А за містом по ліву руку — стерні, по праву — нежата нива, над якою літали хмари горобців — навівали тугу.

Юрій їхав на буланому коні. Козацький син і сам козак, не знав, як це важко всидіти увесь день на коні. Боліли рамена, боліли ноги в стременах — хотілося поставити їх на якусь твердь, сонце, хоч і осіннє, пекло голову, він давно скинув броню й кутався в бурку з золотою застібкою біля горла. Шапка на ньому була з двома соколиними перами, така, яку носив його батько. Позаду полку їхала його карета, але він соромився сісти в неї в поході, заліз у неї тільки тоді, коли стали на ніч. Небавом до Чигиринського полку приєдналися інші полки, які йшли під його рукою. З Шереметьєвим з’єдналися під могилою Переп’ятихою, московське військо вже стояло табором, розкинувши по долині рябі намети. Юрій підійшов до воєводиного намету, оддав добридня, Шереметьєв привітався через нижню губу — холодно й пихато. Юрій не став затримуватися, пішов до свого табору. Він ішов і думав: чого ці москалі так пиндючаться, чого кокойожаться, адже йдемо на одну справу, під одні кулі.

Шереметьєв не радився з гетьманом, указав його місце: сам ішов на Котельну, а козаки з Юрієм ішли шляхом Гончарихою ліворуч, щоб відтинати від московського війська ординців, коли ті з’являться.

…Верби й верби понад шляхом, а кругом поле, скільки ока, незжаті ниви, а на них хмари горобців, пилюку вітер зносить убік, вона — до самого неба й до самого обрію, з ним ідуть майже всі правобічні полки, лівобічні — Полтавський, Гадяцький, Прилуцький та інші — з москалями. У москалів вози важкі, навантажені припасами і зброєю, в козацьких возах також зброя, овес для коней, мішки з сухарями, пшоном і таранею. Зупинилася біля якогось хутора, Юрій сидів посеред двору на лаві (в хаті спекотно), помітив, що в щілини тину на нього дивляться діти. Не стільки на нього, як на штуковину у його руках, то були срібні дзиґарі досконалої роботи, Юрій любив бавитись дзиґарями. Він підкликав малюків, показав дзиґарі.

Вийшли удосвіта, обідали в якомусь селі, Юрій їв козацький куліш у хаті старости, поглядав на сволок, де поряд з випаленим хрестом чорнів напис: «Благослови господи дім цей і живущих у ньому. Сія храмина створена рабом Божим Оникієм 1642 року, 10 дня, місяця апріля».

Увійшов осавул і сказав, що там селяни розбирають з комори панський хліб, пан лях — утік, там буча й бійка, ніхто не знає, як його ділити.

— Діли на їдців. Постав старосту, й нехай він каже, в кого скільки дітей.

Осавул подивився здивовано: мудре рішення сказав гетьман, він від нього такого не сподівався.

І знову буланий під гетьманом важко ставить на дорогу великі копита, кінь — смирний, тихий, це Олелько підібрав такого гетьману, під ним же самим не кінь, а вороний загнузданий чорт, злий, як гад, так і норовить куснути за ногу. Під’їжджають дозорці від Шереметьєва, довідатись, чи тут усе гаразд. Їм відповідає осавул, тільки раз гетьман запитав, чи не знають вони, де ляхи. Дозорці не знали. Юрій думав про те, як поведе козаків у бій, як розташує військо: звичайно, радитиметься з Богуном, Дорошенком, Носачем. Потерпав, чи не злякається, не виглядатиме страхопудом у першому бою, та й як закінчиться цей бій. Мав надію на Бога (так казав йому батько), але в тому-то й річ, що справжньої віри не мав. Десь вона ніби в ньому, в молитвах, але не такою мірою, щоб бути певному в усьому. Їхали через села, й кругом бідність, нужда, он із старої хати виглядає у віконце троє дитячих личок, а мати товче під вікном у ручній ступі ячмінь і заспокоює їх. Пани з сіл повтікали.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Гетьман, син гетьмана»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Гетьман, син гетьмана» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Гетьман, син гетьмана»

Обсуждение, отзывы о книге «Гетьман, син гетьмана» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x