Денис Журавлев - Мазепа. Людина. Політик. Легенда.

Так чи інакше, але внаслідок якихось точно не відомих нам подій в 1663 році молодий Іван Мазепа залишає королівський двір і їде до Мазепинців, де допомагає вже старенькому батькові. У 1665-му, після смерті Степана-Адама, Іван Степанович навіть дістав титул чернігівського підчашого (титул номінальний, бо Чернігівщина перебувала під владою лівобережних гетьманів, не підвладних Речі Посполитій). Остаточно контакти Мазепи з польським двором перервалися, як слушно вважає Олександр Оглоблін, після смерті королеви Марії-Людвіки (1667 рік) та зречення короля Яна-Казимира (1668 рік).

У 1669 році в житті Івана Мазепи настав переломний момент – він пов'язав свою подальшу кар'єру з діяльністю видатного українського політика, блискучого полководця гетьмана Петра Дорошенка. В особі Дорошенка тогочасна українська еліта вбачала потенційно сильного володаря гетьманської булави, котрий всупереч ворожому ставленню сусідніх держав і деяких старшинських угруповань зможе об'єднати українські землі Правобережжя та Лівобережжя. Найважливіше, що Дорошенко висунув концепцію «неутральства» («нейтралітету», незалежності Української козацької держави від будь-яких «протекцій», що завжди рано чи пізно виявлялися для України згубними). Найкраще виклав цю концепцію в поетичній формі у своїй славнозвісній «Думі» саме герой цієї книги (про що йтиметься згодом). У 1669 році зоря Дорошенка («Сонця доби Руїни») все ще стояла в зеніті, і сподівання щодо об'єднання України ще не потонули в морі сліз і крові. Лише п'ять років прослужив Іван Мазепа правобережному гетьманові, але ці роки були дуже важливими для його формування як людини і політика. Спочатку молодий, блискучий шляхтич командував гетьманським гвардійським кінним підрозділом (ротмістр надвірної корогви), згодом, у 70-ті роки XVII століття, став генеральним осавулом (посада, тісно пов'язана з військовою справою, розвідкою, контррозвідкою). Молодому старшині не раз і не двічі довелося брати участь у боях: так, у 1672 році у складі війська Дорошенка – у війні проти Польщі (в союзі з Туреччиною). Проте ненадійність турецьких і татарських союзників Дорошенка була очевидною – татари, офіційно визнаючи останнього гетьманом, підтримували власного кандидата на булаву, Суховія. Крім того, між союзниками траплялися й «непорозуміння», викликані намаганням татар захопити здобич. Того ж року Іван Мазепа на чолі невеликого загону сердюків боронив Крехівський монастир від татар і турецького загону, «и сам… з ручницы много трупом тур-ков положил», як пише про ці події Чернігівський літопис. Очевидно, батьківські уроки володіння шаблею та влучної стрільби не минули для нашого героя даремно.

Розповсюджена колись здогадка, нібито Іван Мазепа обіймав посаду генерального писаря при гетьманові Дорошенку, у наш час спростована Д. Дорошенком та О. Оглобліним. Проте вплив молодого старшини в Чигирині поступово зростав. Він не раз їздив із дорученнями до Криму (де й вивчив татарську мову), виконував інші важливі місії. Тоді ж (десь у 1668 – 1669 роках) в особистому житті Івана Мазепи сталася значна подія – він одружився з трохи старшою за себе вдовою білоцерківського полковника Самійла Фридрикевича – Ганною. Якщо здогадка українського дослідника І. Токаржевського-Карашевича вірна, цей Самійло (інший варіант імені – Кузьма) Фридрикевич був поєднаний родинними зв'язками з відомою українською шляхетською родиною Корничів, представників котрої за відчайдушну хоробрість називали «бісами». їхнім гербовим гаслом було: «Благослови, Господи!» Покійний Фридрикевич був близьким приятелем Дорошенка, і одруження з його вдовою означало, що Іван Мазепа потрапляв до вузького кола найближчих до гетьмана осіб. Варто врахувати також те, що Ганна походила з відомого українського старшинського роду Половців, що виводили себе від половецького хана Шаруканя.

Як це не дивно, ми дуже мало знаємо про те, чи були в Івана Мазепи діти. За одними даними, у подружжя народилися донька Варвара та син Іван, які померли в ранньому дитинстві. Принаймні про доньку гетьмана в 1704 році писав гамбурзький тижневик «Historische Remarks» (не слід недооцінювати обізнаності тогочасної європейської преси в українських справах). Ганна Фридрикевич-Мазепина не втручалася в політичні справи свого чоловіка ні за часів гетьманування Дорошенка, ні тоді, коли Іван Степанович сам став гетьманом. Вона займалася господарством у власних маєтках та численних володіннях чоловіка, ми нічого не знаємо і про її меценатську чи громадську діяльність. Щоправда, деякі її родичі (Дмитро Зеленський, Степан Трощинський) отримали за гетьманування Мазепи полковницькі посади, а її син від Фридрикевича, Криштоф, став сотником. Померла Ганна Мазепина в 1702 році.