Симона Вилар - Лазарит

Указати жахливій кіпріотці її місце могла тільки Джоанна де Рінель. І не лише тому, що володіла грецькою. Помітивши, як страждає Беренгарія, вона спершу обмежилася прочуханом, але коли це не подіяло, просто добряче потягала Діву Кіпру за її жорсткі кучері, пригрозивши: коли та не поводитиметься пристойніше, то скуштує батога.

Іванна й сама була не від того, щоб урозумити цю облудну дівулю, але королівський статус не дозволяв їй рукоприкладства. Тому глибоко в душі вона навіть заздрила Джоанні, котра не лише геть перелякала почесну заручницю, яку невідомо до якого часу тримали при дворі, а й зуміла укоськати саму Ізабеллу Єрусалимську.

Сталося це тоді, коли дружина Конрада Монферратського безцеремонно заявила родичкам короля Річарда, що вони, стрункі й темноволосі, більш схожі на бедуїнок, ніж на знатних християнських дам. Ізабелла неймовірно пишалася своїм сріблястим волоссям, хоча в усьому іншому дотримувалася місцевих традицій: носила пістряві тюрбани, розшиті візерунками просторі туніки та шаровари, фарбувала долоні хною і нанизувала на себе неймовірну кількість підвісок та браслетів. До цього ще слід додати татуювання над бровами і кілечко з перлиною, засилене в складку шкіри над переніссям. Не дивно, що почувши порівняння з бедуїнськими жінками, Джоанна різко її осадила:

– Не думаю, що це слушне зауваження, люб’язна маркізо Монферратська. Схоже, вам давно не доводилося дивитися на себе в дзеркало!

Звертаючись до принцеси, Джонна зумисне скористалася титулом її чоловіка. Ізабелла остовпіла, а Беренгарія та Іванна ледве утрималися, щоб не розсміятися. Проте згодом Беренгарія все ж зауважила: Джоанна була занадто різкою зі спадкоємицею Єрусалимського престолу. Утім, у її словах не відчувалося гніву, адже всі вони, зокрема і Беренгарія, важко витримували товариство принцеси з її легкодухою та шкідливою вдачею.

Ізабелла, проти волі видана за Конрада, спершу шалено пручалася, та зрештою чудово зблизилася з маркізом. Чоловік її пестив і всіляко їй догоджав, а принцеса відразу від нього завагітніла й тепер неймовірно пишалася цим. Доходило до того, що вона отруйливо натякала: ні Іванна за роки шлюбу з Вільгельмом Сицилійським, ні Джоанна за сім років заміжжя так і не завагітніли.

Це вже було геть образливо, тому Джоанна не втрималася й нагадала принцесі, що і сама вона за роки шлюбу з Онфруа не народила дитину. Може, високородна Ізабелла поділиться своєю таємницею, як швидше й надійніше завагітніти?

Обговорювати таке дамам не годилося, але Джоанна так наполегливо розпитувала Ізабеллу, що та аж зашарілася. Урешті-решт, принцеса почала остерігатися кузини короля Річарда не менше, ніж Діва Кіпру.

Утім, примусити кіпріотку почервоніти було зовсім не просто: зараз сама Іванна зашарілася, помітивши, як Діва Кіпру, розімліла в гарячій воді, натхненно пестить себе під водою, стогнучи від насолоди.

Іванна відвернулася і, гукнувши служниць, вийшла з басейну. За ширмою вже вдягалася скромна Беренгарія, і королева Сицилійська посіла її місце в прохолодному басейні. В Акрі вже котрий день була нестерпна спека, але Іванна не могла собі дозволити довго ніжитися. Сьогодні вона мала бути господинею невеликого прийому, на який Річард запросив короля Філіпа. Придворні дами повинні були розважати Капетінга, котрий іще не зовсім оговтався від хвороби і був дратівливим та непоступливим, що спричиняло сварки між королями.

Річардові доводилося поступатися, аби задобрити Філіпа, бо після захоплення Акри той раптом оголосив: він зробив достатньо для хрестового походу й дедалі дужче тужить за улюбленою Францією. Мовляв, тільки повітря батьківщини здатне зцілити його недугу. Для Річарда такий перебіг подій міг мати сумні наслідки. Досі хрестоносці мали численну перевагу над армією Саладіна, а взяття Акри підняло дух воїнів. Але якщо Філіп вирішить повернутися та забере з Палестини своїх людей, це ущент зруйнує всі сподівання короля Англії.

Проте він і досі вірив, що клятва боротися із Саладіном до цілковитої перемоги й відновлення Єрусалимського королівства, яку дали обидва королі, не дозволить Капетінгові відмовитися від задуманого походу на Єрусалим. Дами, до того ж найблискучіші, потрібні були на цьому прийомі, щоб Філіп, оточений їхньою увагою, не наважився виявити малодушності та слабкості. Річард натякнув сестрі, щоб вона бодай тимчасово забула про свою неприязнь до Філіпа й була з ним люб’язною та привітною. Йому потрібен Філіп та його армія! Невже його люба Півонія не зуміє звабити Капетінга так, щоб той відмовився повертатися до Європи?