Симона Вилар - Лазарит

Не звинувачуватиму тих, хто проливав там кров, але дозволю собі поміркувати про ті події. Ось дивіться: до Хаттіна Саладін не зумів узяти фортецю Крак де Шевальє, зазнав невдачі і в Магрибі, не ризикнув атакувати замки своїх ворогів асасинів та змушений був укласти з ними угоду. Але після Хаттіна, коли невірних надихнула поразка християн, усі еміри приєдналися до султана й разом пішли з ним відвойовувати Святий град. Ніколи ще в Саладіна не було такого численного війська, він готовий був на все задля досягнення мети, хоча перед тим не зміг узяти ні Тир, ні Триполі. Нащо йому тривала облога цих приморських міст, які вперто опиралися, коли перед ним був Єрусалим! Тому він вирушив туди, а прибувши під стіни Святого міста, як я вже казав, звелів оголосити, що не збирається жаліти навіть мирних мешканців, адже точнісінько так чинили й перші хрестоносці. Однак Баліан де Ібелін зумів переконати султана – за це йому честь і хвала!

І от що відповів барон: якщо султан пристане на умови здачі міста, які висунули його захисники, усі, без винятку, мешканці Єрусалима битимуться до останнього. Але ще до падіння міста буде страчено всіх тамтешніх мусульман – а їх там понад п’ять тисяч, також буде зруйновано священну для всіх послідовників Пророка Аль-Аксу та решту святинь невірних. Самі бачите: те, що про Саладіна ходить поголос як про милосердну людину, – вимушений крок під тиском барона Ібелінського. Саладін погодився на умови і здобув Єрусалим у найкоротший термін, до того ж без утрат.

Та населення Святого граду, однак, довелося викуповувати з полону. І здобути свободу випало далеко не всім. Султан та його брат Аль-Адільсамі демонстративно заплатили за частину мешканців і відпустили їх на волю, щоправда, позбавивши останнього майна. Але принаймні п’ятнадцять тисяч городян не змогли заплатити викупу і їх продали в рабство. Християни так запрудили невільничі ринки, що ціни на рабів упали й міцного воїна-хрестоносця можна було обміняти на пару шльопанців.

Як бачите, королю, уявне Саладінове благородство виявилося вельми вигідним для його єдиновірців, але не для християн, які між тим і далі його нахвалюють. Що ж до полководського обдарування султана, то воно досить перебільшене. Його дядько Ширкух був чудовим воїном, його старший брат Туран-Шах теж був видатним стратегом, навіть його молодший брат Аль-Аділь прославився в битвах. Саме він уміло завойовував ті замки, під стіни яких його скеровував султан. Саладін же здобув успіх лише у двох речах: зумів об’єднати землі ісламу під своєю орудою і за допомогою величезної армії здолав нечисленне військо хрестоносців. Пророк невірних, сір, саме так і велить вести війну – коли є цілковита впевненість у перемозі. Тому Саладін втручається в битву лише тоді, якщо його сила на голову вища за силу супротивника. Інша річ те, що віра веде нас у нашій bellum sacrum, [119] Священній війні ( лат. ). і чимало перемог ми здобуваємо всупереч усьому, вони ж подібні на диво!

– І все ж ми втратили Святу землю, – невесело підсумував Річард. – Я зрозумів, месіре Вільяме, що ви не милуєте Саладіна, проте не бачу сенсу применшувати його полководського обдарування. Адже зібрати й вивести на поле бою значну силу – один із головних чинників майбутньої перемоги.

Маршал схилив голову, погоджуючись із королем. Річард прийняв хрест захисника віри майже три роки тому, але тільки тепер, зібравши переконливе військо, завдяки якому є змога битися із Саладіном на рівних, виступив у похід. Тому де Шампер не здивувався, коли король запитав, як сталося, що Юсуф ібн Аюб, курд за походженням, вельми далекий від престолу, зумів стати на чолі такої величезної держави.

– На жаль, государю, стрімкий злет зазвичай базується не на мудрості правителя, не на його воєнних успіхах, а на спритних інтригах. І в цьому Саладін неперевершений. Він народився в Месопотамії в сім’ї дрібного воєначальника-курда, який відзначився на службі у правителя Дамаска Ну рад-Діна. Той-таки Ну рад-Дін послав підкоряти Єгипет дядька майбутнього султана – еміра Ширкуха, відомого вже полководця. Салах ад-Дін був при дядькові, котрий надав йому значні загони, з якими племінник зумів заволодіти портом Александрії Єгипетської. У курдів розвинена взаємодопомога родичам, тож дядько відразу возвеличив племінника, зробивши його другою після себе особою в Єгипті. А незабаром Ширкух раптово помер під час бенкету. Випадковий збіг обставин? Не виключено. Але Саладін відразу ж призначив себе візиром при дворі останнього єгипетського халіфа з династії Фатімідів. [120] Фатіміди – династія правителів Єгипту, що існувала з 909 до 1171 рр. Саладін знищив Фатімідів і започаткував нову династію Аюбідів. Халіф теж невдовзі помер… від виснаження. Нам відомо, що Саладін наказав замкнути халіфа у віддаленому покої палацу, а коли через багато днів цей покій відімкнули, нащадок Фатімідів уже був мертвим. Тепер ніщо не заважало Саладіну стати правителем Єгипту.