Андрій Кокотюха - Справа отамана Зеленого

— А що нам треба співати, товаришу?

— На хера? — безбарвно поцікавився той.

Фраза помітно присадила інженера, збила йому бадьорості. Далі він промовив не так упевнено:

— Тобто… Ну… Коли ваших колег чи побратимів, — не знаю, як правильно, — вели на ешафот, вони співали «Варшав'янку». Або «Марсельєзу», як мені відомо.

— І що? — почулося у відповідь.

— Я певен, нам теж треба якоїсь заспівати. Як умирати, то з музикою. Це ж революційна традиція, правильно?

Комісар — альбінос, не криючись, видобув із кишені галіфе маленького скляного флакончика. Скрутивши кришечку, насипав на долоню маленьку гірку білого порошку. Не втяг ніздрями — рішуче, звичним рухом утер кокаїн у ніздрі так, ніби чухав пойнятого сверблячкою носа. Залишки підхопив язиком, пошурував ним у роті під верхньою й нижньою губами, а тоді спитав:

— Співати хочеш, блядська контро? Ну, шквар. Співай уже. «Боже, царя храни» знаєш?

— Я не монархіст, — Свириденко спробував зберегти спокій, хоч і розумів, що вскочив у халепу, проте ніякі дії, певна річ, на його долю вплинути не могли. — Я ніколи не підтримував самодержавства. Коли хочете знати, я активно вітав революцію в лютому сімнадцятого, навіть писав листа в Петроград панові…

— Вийди, — перервав комісар.

— Що, не зрозумів?

— Сюди вийди, мордо.

Шеремет уперше бачив, як безжурний інженер розгубився, помітно подаючись. Очевидно, той усе уявляв собі інакше. Артем відчув, що зможе заступитися за товариша, але для цього довелося б кинути Мирона. Тож Шеремет узяв своякову руку, міцно стис її і змусив себе дивитися на те, що відбувалося далі.

Тим часом Свириденко вагався. Точніше, він би неодмінно вийшов, але комісар вимагав зробити це негайно. Наказ не був виконаний, і альбінос жестом звелів двом чекістам виволокти інженера. Той став, опустивши голову й не наважуючись глянути в червоні очі та розширені комісарські зіниці. Але враз усередині ніби щось клацнуло — плечі розправилися. Тепер інженер дивився просто поперед себе. Хоч міцністю статури не вирізнявся, однак саме цієї миті здавався трошки вищим від альбіноса, який уже видобував із кобури нагана.

— Революція, значить… Примазуєшся до революції, сучий сину, пико твоя буржуйська… Хохол ти недорізаний, будеш мені тут про революції торохтіти, йоб твою в бога мать!

— Дайте Богові спокій…

— На коліна ВСТАВ!

Побачивши дуло нагана, Свириденко мимоволі сахнувся назад.

— Я не…

— Не станеш на коліна — поставлю раком, суко! Ану, ставай та співай про царя! Я кому кажу! Ставай і співай про царя, мордо!

— Чого ти розходився, Дьомо! — втрутився один із чекістів, русявий, з невеличким горбочком на носі. — Вони в нас зараз усі заспівають. А хто не захоче, хай начувається!

— Нащо мені всі?! — гаркнув комісар Дьома. — Я хочу, щоб оцей мені проспівав так, як ото своєму буржуйському цареві! Він згадав своїм смердючим ротом про наших товаришів! Про борців, які йшли на шибениці царського режиму! Ви все чули — і що, хай так буде?

— Та не буде так, Дьомо, — примирливо промовив той самий чекіст, глянув на принишклого інженера й запитав майже дружньо, з жалісними нотками:

— Станеш?

— Ні.

— Тоді лягай, — зітхнув чекіст.

Коли він устиг вихопити свого нагана, не помітив навіть Дьома. Постріл озвався луною. Тіло Романа Свириденка з простреленою головою впало комісарові під ноги.

— Ти… Ти що… Ти як… — рука альбіноса з револьвером загрозливо затрусилася.

— Набрид уже цей цирк, — русявий чекіст і далі вдавав з себе миротворця. — Хоч ти й комісар, Чумаков, але це не значить, що всім нам твої вистави цікаві. Слово честі, слово комуніста — візьму, сяду і про все напишу рапорт товаришеві Лацису [17] Лацис Мартин Янович (1888–1938) — справжнє ім'я Ян Судрабс — більшовик, під час першої російської революції 1905–1907 років керував терористичними групами. Активний учасник більшовицького збройного перевороту 1917 року. Із листопада 1917 року — у керівних органах НКВС, пізніше — член колегії ВЧК. Із 1919 року — голова Всеукраїнської ВЧК, особисто організував масовий терор у Києві, Харкові, Одесі, Криму. Небачену жорстокість чрезвичайок, зокрема київської, Лацис уважав за приклад для наслідування. Факти катувань, масових убивств і навіть випадки канібалізму в органах НК були виявлені й зафіксовані зусиллями представників Добровольчої армії Денікіна під час її перебування в Києві влітку 1919 року. . Перегиб.

— Напишеш? Грамотний?