Генріх Манн - Літа зрілості короля Генріха IV

Крізь вікна видно було, що в селянському домі нікого нема. Анрі витер лаву коло дверей, щоб Катрін могла сісти. А сам, звісивши ноги, сів на стіл а товстими необтесаними ніжками, вкопаними в землю.

— Через віщо ми себе мучимо? — повторив він уголос. Говорити зараз про зраду було б украй не до речі, так, це був би фальшивий тон — таке часом відчуваєш дуже виразно. — Сестрице, — почав він, — ти ж, певне, знаєш, що я найбільше зі страху перед тобою й досі не наважився перемінити віру. Тоді мені було б куди легше. Але я й подумати не міг, що ти сама захочеш це зробити й стати католицькою королевою.

Він говорив легким тоном, примирливо, майже весело, і їй би слід усміхнутися, хоч би крізь сльози. Та ні — обличчя в неї лишалося змучене й замкнуте.

— Брате, ви часто розчаровували мене, — сказала вона, коли вже не можна було далі зволікати з відповіддю. І він зразу підхопив:

— Знаю. І все ж у мене були найкращі наміри, коли я в добрий час пропонував кузенові поєднати наші родини.

— Ти зробив це, аби прихилити його на свій бік, а тільки-но він позбувся прибічників, що могли б підсадити його на трон, — ти порушив дане йому слово, — суворо докінчила Катрін. Розпалившись, вона говорила водночас і суворо, й щиросердо. Тільки оце єдине створіння в усьому світі могло промовляти до нього так дошкульно: якби не вона, Анрі так ніколи б і не довідався, що порушив своє слово. Досі це не здавалося йому надто важливим — так, марничка, як і сам Суассон. Справжньою небезпекою був Лотарінзький дім, а тепер нею став дім Габсбургів. Любого кузена можна усунути побіжним словом: «Тобі я віддам сестру». Сказано, і досить. Дворяни-католики саме тоді особливо невідчепно наполягали, щоб Анрі поставив крапку й перемінив віру, бо інакше вони, мовляв, проголосять королем кузена. «Все це діло не варт було сприймати дуже поважно, — знову запевнив себе Анрі.— Бо хіба я міг би отак зовсім його забути? А тепер із нього вийшла зрада. Отак і стаєш справді зрадником».

Сестра кивнула головою: вона читала думки по його обличчю.

— Завжди тільки про свою вигоду, — сказала вона. Вже не суворо, тільки поважно. — Про щастя інших ти зовсім забуваєш — і все ж ти добрий… Тебе називають людяним, тільки забудькуватим.

— Ти ж знаєш, як воно виходить, — промурмотів він. — Допоможи мені, сестричко, — попросив він, певний, що слово «допоможи» більше зворушить її серце, ніж «пробач».

— Що ти маєш на думці? — спитала вона, буцім не зрозумівши, хоча думала про те саме, що й він: про скликання Генеральних штатів у Парижі.

Він пояснив зневажливим тоном:

— Мій розбитий ворог Майєнн вихваляється й розсилає гінців, скликає Генеральні штати — щоб королівство зробило вибір між мною і Філіппом Іспанським. Їм мало програних битв.

— Але королівство може вибрати й графа де Суассона, — повчально зауважила вона. — Він, як і ти, з Бурбонського дому, тільки вже католик.

— Тоді я, їй же богу, покваплюсь перемінити віру!

— Брате! — жахнулась вона. Глибоке хвилювання змусило бідолашну схопитися з лавки, і вона нерівною ходою — тепер виразно видно було її кульгавість — пробігла попід невисокою стіною будинку. З гілки звисав персик, вона зірвала його й принесла братові. Той поцілував руку, з якої взяв плід.

— І все ж, — сказав він, — ми лишаємось самі собою.

— Ти — безперечно. — Сестра прибрала того суворого, але й відстороненого виразу цнотливої дами, з яким вона завжди говорила про його амурні пригоди, та й про власну недозволенну поведінку. — В тебе знов завелась така, що штовхає тебе на все. Не ради Генеральних штатів хочеш ти зректись нашої віри, — заявила вона, хоч це твердження не дуже в'язалося з усім сказаним допіру. — Ні. Але мадемуазель д'Естре досить підняти пальчик, і ти вмить зрадиш нашу любу матусю разом з паном адміралом, та й нас, котрі ще можемо це бачити.

— Габрієль сама протестантка, — заперечив він, щоб по змозі спростити все: адже вона принаймні зустрічалася з пасторами.

Катрін зневажливо скривилась.

— То ж інтриганки, скількох ворогів маєш ти через неї! Я певна — це вона зажадала, щоб ти мене заарештував, і за її наказом я мусила приїхати сюди. — Вона обурено розглядала засмічене подвір'я, курей на ньому. Анрі палко заперечив:

— Про це Габрієль ні словом не прохопилась. Вона цілком розважна жінка й віддана мені в усьому. Зате сама ти злочинно хотіла нашкодити мені, а твій коханець без дозволу покинув військо.

Та її, як не дивно, заспокоїв цей його вибух. Анрі хотів на цьому скінчити, але вона зажадала: