Генріх Манн - Молоді літа короля Генріха IV

Маршал не повірив, що таку рідкісну й коштовну книжку послано йому як подарунок від щирого серця, — або ж удав, ніби не повірив. Він повернув книжку з увічливою подякою. Погортавши її, Анрі побачив, що одне місце в ній підкреслене — тільки одне. То була перекладена латиною цитата з Платона: «Difficillimum autem est, in omni conquisitione rationis, exordium» [128] У всіх дослідженнях розуму найтяжче — це початок (лат.). ,— що означає просто: найважче — почати. Проте коли це передає тобі ворог і вже не молода людина, можна тлумачити й так: «Відчепися, шмаркачу!»

Анрі не гаючись звелів запакувати ще одну зі своїх гарних книжок — трактат про хірургію; там теж були підкреслені рядки, цитата з поета Лукреція [129] Лукрецій — Тіт Лукрецій Кар (бл. 98–53 pp. до н. е.) — давньоримський філософ-матеріаліст і поет. . Латинськими віршами в ній говорилося:

Прочитавши те, Бірон знетямився, втратив і самовладання, й почуття міри. Він послав губернаторові уривок із поета Марціала [130] Марціал, Марк Валерій (бл. 40 — бл. 104) — давньоримський поет. Його твори відзначаються лаконізмом, жвавістю мови, дотепністю. про волосся на тілі. У нього самого була безволоса, жовта шкіра людини, хворої на печінку; кого ж хотів він зачепити згадкою про волохаті руки й ноги? Анрі зрозумів, що з цим ворогом злагоди не буде, треба воювати. Ще однією книжкою він послав Біронові натяк — цей раз словами поета Ювенала [131] Ювенал, Децім Юній (бл. 60-127) — великий давньоримський поет-сатирик. : «Nec facilis Victoria de madidis…» [132] Нелегка перемога над п'яними… (Лат.).

Це все-таки була ще ґречність і остання спроба поладнати з намісником. Якщо в них обох помисли чесні — так велів переказати йому губернатор, — то обидва повинні довести це одностайністю, з якою вони обидва служитимуть королю Франції тут, у провінції Гієнні. Маршал Бірон не відповів, а зачинився в Бордо й почав укріплювати місто. Ще й розпустив поголос, що він має намір при першій нагоді спіймати короля Наваррського й відвезти в Париж, де його, мовляв, усі дожидають нетерпляче— а надто пані Катрін уже зовсім знудьгувалася за своїм любим зятеньком! Цього Біронові краще було б не казати. Анрі назвав свого ворога хвальком, та й годі, одначе звелів по всьому краю перехоплювати його гінців; навіть найкружнішими шляхами не проскочив би жоден.

Кількох гінців підряд було спіймано. Один не мав при собі нічого, крім повідомлення про диспут цитатами з латинських поетів; проте цей диспут було змальовано як вчасно розкриту державну зраду. По-перше, ті цитати спрямовані були проти маршала — за його вірну службу королю Франції; а по-друге, твердилось у повідомленні, їх можна тлумачити надвоє. «Життя вже котиться у діл» — ці слова, мовляв, можна прикласти й до самого двору! До короля Франції та до його роду!

За гінцем, що мав передати тільки ці коментарі, через кілька годин попався другий, з уже багато недвозначнішим посланням. У ньому мовилося вже не про красоти стилю, а про грабунки, насильства, пожежі й убивства, які нібито слід поставити на карб королю Наваррському. Він, мовляв, руйнує цілу провінцію королівства, щоб легше було привласнити її. Так писав Бірон, який насправді сам наказував чинити всі ті неподобства, — і, прочитавши це послання, Анрі почав дивитись на справжні наміри свого намісника в Гієнні зовсім по-іншому. І до самого Бірона він почав ставитися поважніше. Тепер жарти були б не до речі. Треба було діяти — вдарити так, щоб нагнати намісникові доброго страху, може, він схаменеться, вгамується хоч поки що.

— А коли все буде позаду, тоді знов посміємося.

На ці слова владаря відповів Агріппа д'Обіньє:

— А чом не посміятися зразу, під час самої комедії? У мене вже ворушиться одна думка, тільки я ще не знаю, як її висловити, — додав він тихо, ніби сам до себе.

Анрі подумки зауважив, що з ворога важко сміятись, поки він сидить у міцній фортеці й думає про напади. Саме того дня перехопили ще одного маршалового гінця, і лист, знайдений при ньому, довершив усе. В тому листі Бірон справді обіцяв королеві-матері зловити короля Наваррського. В нагороду за те маршал вимагав у особисте володіння цілу низку міст — як у провінції Гієнні, так і в краю Беарні.

Анрі просто-таки злякався. Він сидів на краю рову; небо над ним похмурніло, і вся околиця, навіть рідний замок уже не викликали в нього почуття безпеки, бо ворог, видно, завзявся на нього по-справжньому. Це не погано — мати ворога, коли знаєш його, мчиш на коні йому назустріч, б'єшся з ним, швидко подолавши перший ляк. Погано, коли раптом розкриєш його підступи, і в обличчя тобі раптом дихне прірва, про яку ти й гадки не мав. А тепер із неї здіймається задушливий чад. Ти вдихаєш його, і тобі з душі верне.