Тепер він не бачився з хлопцями, але щодня акуратно залишав у чехів продукти, одержані від фон Гольца. З нетерпінням чекав неділі, коли хлопці прийдуть до нього. Проте в неділю вранці, за наказом лагерфюрера, Еріха знову відправили «на натуру».
Володя і Жора прийшли до чехів, коли Еріха вже не було в майстерні. Карел пояснив їм, що й сьогодні художник змушений малювати краєвиди Явожницького лісу.
— Все ясно, — сумно мовив Володя. — Бідолаха Еріх мусить відробляти фон Гольцу за його дружбу.
— Так воно й є, — погодився Карел. — Свою «щедрість» фон Гольц тепер успішно відшкодовує Еріховими картинами.
— Може, сказати йому, щоб не брав тих продуктових подачок?
— Ні, не варто, це нічого не дасть, — заперечив Карел. — Нехай краще вони будуть у добрих стосунках, бо такий жест міг би дорого коштувати Еріху… Як ви, друзі, себе почуваєте?
— Дякуємо, Карел, — відповів Жора. — І відіспалися, й підхарчувалися.
— От і добре, — вдоволено мовив Карел, — сили нам треба берегти…
— Може, Карел, — втрутився Володя в розмову, — нам пора вже братися до справи?
— До якої справи? — здивувався той.
— Ми з Жорою вважаємо, що треба створювати підпільну інтернаціональну антифашистську організацію.
— Це добре, хлопці, що ви так вважаєте. Ось ми з вами— тридцять чоловік. Це і є організація. Тільки ж те, що ми можемо зробити тут, у таборі, ніщо в порівнянні з тим, що могли б зробити на волі. Які завдання ми можемо ставити перед собою, перебуваючи в таборі? Боротьба за життя, організація саботажу і шкідництва на різних ділянках робіт. Оце й усе. А під час війни найголовніше — збройна боротьба з ворогом. Лише таким шляхом можна наблизити перемогу. А для здійснення цього треба спершу вирватися на волю. Той, хто відважиться на це, повинен бути готовим на все: і на подвиг, і на самопожертву.
— Невже ви, Карел, сумніваєтеся в нас?
— Ні, не сумніваюсь. Ми добре придивилися до вас і вирішили, що ви надійні люди, хоч і дуже молоді. Та, врешті, й потрапили ви до нас не випадково, а з паролем наших друзів — чеських комуністів. Карел підвівся, підійшов і сів поміж них, по-батьківськи обійняв обох за плечі. Сказав тихо, майже пошепки: — Будемо разом вириватися звідси. Будемо тікати з табору!
Серце у Володі забилося гаряче, лунко, все його єство затопила хвиля радості.
А Жора увесь аж стрепенувся, як від раптового пробудження:
— Карел, дорогий! Дякуємо вам за довір'я. Не підведемо!
— Ми вам віримо, інакше й цієї розмови не було б, — сказав Карел і додав: — Ви знаєте, що ми будуємо тринадцятий блок. Там якраз зручно прорити підземний тунель за колючий дріт. Ми вже почали роботу, а завтра підключимо й вас. Отакі діла…
Володя мало не скрикнув з радості. Нарешті! Палкі юнацькі мрії про волю, про боротьбу з ворогом починають здійснюватися!
Але ж чи можливо це зробити в такому таборі, набитому тисячами в'язнів? Як приховати від стороннього ока таку трудомістку роботу? Куди дівати вириту землю? Як усе це маскувати?
Ці та багато інших думок роїлися в голові, однак Володя не став розпитувати — адже чехи, мабуть, давно вже все обмізкували.
— Завтра вранці після апелю, — діловим тоном продовжив Карел, — приходьте до нас у тринадцятий блок. При собі завжди мати дві пачки сигарет — це те багатство, яким можна відкупитися від будь-якої сволоти, коли виникне необхідність. Сигарети ми ще маємо. І останнє. Все, про що ми говорили і що робитимемо, — велика таємниця, від збереження якої залежать десятки життів. Про це ніколи не забувайте…
— Єсть! — по-воєнному відповів Жора.
У свій барак юнаки поверталися схвильовані й збуджені. На хвильку зупинилися, щоб отямитись.
— Що скажеш, Орлятко? — радісно питає Жора.
— Усе це здається неймовірним сном…
— Ох, малюк, якби ж тільки вирватися за цей клятий дріт, добути зброю, а там… Я вірю: ми ще повоюємо! — Жора кинув гнівний погляд на вежі, де в цей час гортанно перегукувалися між собою вартові: — Ну, г-гади, начувайтеся! Земля горітиме під вами…
Вранці, одразу ж після апелю, хлопці подалися в тринадцятий блок. Тут уже кипіла робота. Чехи вже були геть мокрі від поту, а ще ж тільки шоста година, навіть сонце не зійшло! Володя аж тепер зрозумів, чому у них такі мозолі на руках, чому в недільні дні всі чеські друзі сплять як убиті. Виявляється, таємний тунель уже копають, а, крім того, ще ж треба добудовувати блок.
Вся споруда трималася на високих палях, оскільки за генеральним планом забудови табору вона зводилася в улоговині, а мала стояти на такому ж рівні, як і всі інші бараки та будівлі. Очевидно, проектанти керувалися шаблонними інструкціями і вказівками лагерфюрера, який хотів, щоб увесь табір був рівний, як стіл, а блоки щоб стояли рівними рядами й на одному рівні по горизонталі. Улоговину мали згодом засипати, а барак, зведений на палях, мав потім стояти на підсипаному, утрамбованому грунті. Цим і скористалися чехи: одразу ж з чотирьох боків підсипали під стіни пісок і залишили всередині під підлогою барака порожнечу, куди тепер зсипали грунт, вийнятий із таємного підземного тунелю. Нікому з есесівців не спало на думку проконтролювати будівництво барака. Хіба мало збудовано бараків чи різних інших споруд: кухня, лазня, майстерні, склади, гаражі… Будується ще один барак? Ну й нехай собі будується…
Читать дальше