Вадим Бойко - Якщо на землі є пекло…

І справді, запаморочливий трупний сморід був тут такий густий, що в багатьох одразу почалися спазми блювоти.

Біля залізної брами колона зупинилася. Прибульців зустріли півсотні лютих вівчарок і стільки ж есесівців з тутешнього гарнізону. Люто гарчали, натягуючи повідки, сторожові вівчарки, озвіріло репетували есесівці, зганяючи прибульців докупи. В'язні, як горох з мішка, висипались з кузовів на бруківку, злякано сахаючись хто куди, намагаючись уникнути ударів кийків і пащ лютих собак. Проте удари сипалися звідусіль і уникнути їх було неможливо. Повторювалось те, що було в усіх концтаборах…

Дика вакханалія тривала довго. Їх шикували, перераховуючи замашними кийками. В строю стояли зі свіжими «гостинцями» — з кривавими рубцями на тілі, з розквашеними носами, закривавленими лицями, синяками й саднами, а дехто — з вибитими зубами чи з поламаним переніссям… У Володі дзвеніло в голові і темніло в очах: шкіра на тім'ї під смугастим чепчиком розсічена кийком, і він відчував, як по шиї за комір стікає цівка гарячої крові. Жора також у безсиллі скреготів зубами — під правим оком у нього темнів чималий синець, а на вилиці була розсічена шкіра.

— Ну, г-гади!.. — з ненавистю простогнав Жора. — Прийде ж і на вас погибель. Ех, автомата б мені…

Ліворуч від воріт височіло приміщення для караульних. Вікна й двері в ньому були розчинені навстіж, звідти гриміло радіо. Диктор на високих нотах розбазікував про непереможність армії фюрера, про те, що «більшовицьким варварам, існування яких смертельно загрожує німецькому народові і світовій цивілізації, скоро настане кінець». Далі йшлося про «еластичне вирівнювання лінії фронту», «завчасно підготовлені позиції», «неприступний вал», «еластичну оборону», «нову, таємну зброю»… Це означало лиш одне: Радянська Армія б'є «непереможних» на всіх фронтах!

А тут, перед вишикуваними в'язнями, готувалася розправа. Високого поляка, того, що говорив про крематорій, двоє есесівців гамселили перед строєм, намагаючись поставити його на коліна. Карали за те, що активно оборонявся від собак і одну так ударив ногою в голову, що та аж заскавуліла. Закривавлений, у подертій, заюшеній кров'ю смугастій робі, в'язень нарешті впав, але його продовжували бити.

З'явився довготелесий начальник есесівської псарні шарфюрер Зеєбом — на кітелі в нього блищала позолочена бляха із зображенням голови вівчарки, лаврового війка, навколо якого викарбувано напис: «Кращий собаковод СС-військ». Його жовте, психопатичне лице було перекошене люттю.

— Ферфлюхте шайзе! [5] Кляте лайно! — гидливо просичав він, кинувши погляд на непритомного поляка, й поспішив оглянути «потерпілу» собаку.

Вівчарка зрідка скавуліла і передньою лапою раз по раз терла праве вухо, ніби туди в'ївся кліщ. Немов ужалений, собачий фюрер підбіг до завмерлого строю в'язнів і заволав, вказуючи на собак:

— Це вівчарки найкращої німецької породи! Вони стократ розумніші й благородніші від вас, двоногі кретини! Ви будете їх поважати! А хто ні — того вони розірвуть на шматки. Зрозуміло? Вайтер! — подав він знак есесівцям.

П'ятеро спущених з повідків псів кинулись на нещасного поляка. В'язні завмерли від жаху, заплющували очі, щоб не бачити цього кошмару. Крупнокаліберні кулемети сторожових веж були націлені на стрій новоприбулих — охорона готова була щомиті відкрити вогонь. Оскаженілі пси, спеціально вимуштрувані кидатись на невільників у смугастому, за лічені хвилини розтерзали жертву.

І Володя, й Жора, і їхні сусіди-невільники стояли бліді, як смерть. Жах скував їхні нужденні тіла, паралізував волю. У Володі паморочилась голова, підламувалися ноги, і він знеможено похилився на Жору. Якби товариш не підхопив його, Володя б упав, а з тими, що падають, у есесівців розмова коротка.

— Отак буде з кожним, — репетував Зеєбом, — хто не виявить належної пошани до наших розумних і благородних собак! Ви ще матимете змогу, якщо не здохнете завчасно, познайомитись із моїм улюбленим Рексом і переконаєтесь, що серед тисяч гефтлінгів [6] В'язнів. не знайдеться жодного, розумнішого за мого Рекса. — При згадці свого улюбленця-пса бліде, спите обличчя шарфюрера скривилося в подобу посмішки. — Ви будете працювати, — враз верескнув він, — як чорти у пеклі! Наші розумні вівчарки не допустять ледарювання. Кожного з вас вони бачать наскрізь! Це вам кажу я, шарфюрер Зеєбом! — Він бундючно пройшов уздовж строю і повернув до псарні.