Хлопці терпляче слухали цього релігійного фаната, який монотонно тарабанив про «царство небесне» і «страшний суд», що скоро настане. З його балаканини виходило, що все, сказане в священному письмі, правдиво і точно здійснюється. І що світова війна й ці жахливі табори смерті — усе це справедливе покарання від бога, останнє грізне попередження людям нечестивим, які забули господа-бога. І що на всій землі вже настає хаос, після якого гряне страшний суд. І що бог покличе на суд усіх живих і мертвих. Кожному доведеться відповідати за свої погані вчинки — гріхи перед богом. І що в царство небесне попадуть лише вибрані богом, тобто ті, хто своєю вірою заслужив місце в раю.
— Усі праведники будуть вічно блаженствувати в раю, а всі грішники будуть вічно горіти в пекельному вогні! Ось так, брати мої…
Володя згадав усі жахи, які бачив і зазнав по тюрмах і таборах, і враз розізлився на цього «отченашника».
— Дуже гарно у вас виходить, — сказав він. — А за які ж гріхи перед богом освенцімські зондеркоманди кидають у вогонь живих немовлят? Бог це благословляє чи хто?
— Усім немовлятам буде даровано царство небесне! Геть усім! Про це сказано в святому письмі.
— А все ж: чому бог дозволяє знищувати безгрішних немовлят? Чому?
— Діти не народжуються безгрішними. Ще в лоні матері вони успадковують гріхи своїх батьків і попередніх поколінь — аж до Адама і Єви. А чому так робиться — цього людині знати не дано, бо це вища господня мудрість. Нам треба думати, як рятувати власні грішні душі, бо часу лишається мало. А немовлят прибере до себе господь-бог — і порятує, й розрадить. Він усе бачить, усе чує і все знає — на те він і господь-бог…
— Он як! — гірко всміхнувся Володя. — Все зрозуміло… — Він переконався, що дискутувати з цим фанатиком — марна справа.
Тим часом «брат во Христі» розвивав свої думки далі: Жора й Володя, мовляв, ще не розбещені дияволом, а тому достойні милості божої і повинні негайно вступити в секту євангелістів. Жора, наділений іскрою божою, буде співати псалми богові та молитви для членів секти і для всіх в'язнів. Володя ж повинен ходити по бараках і розповідати в'язням про те, як його розстрілювали в підземеллі гестапівської тюрми у Кракові і що в момент розстрілу він звернувся до бога з благанням зберегти йому життя для того, аби потім він міг розказати про це людям. Після цього ніби на мить щезло підземелля, щезли гестапівці, а Володю начебто окутало світле сяйво, з'явився святий дух і сказав: «Ти будеш жити!» Потім Володя знову опинився у тому ж підвалі, і в лице йому бахнув постріл. Але куля не пошкодила череп — так захотів бог. Тепер Володя хоче розповідати про це людям усіх націй, восхваляти бога, закликати всіх приєднуватися до євангелістів, приймати їхню віру й готуватися стати перед богом на страшному суді…
Хлопці були просто приголомшені.
— Але ж це буде брехня! — обурився Володя. — Ні про якого бога я тоді не думав, а згадав лише маму, після чого в лице гримнув постріл, і я впав непритомний. Як потім з'ясувалося, стріляли спеціально трохи вище, щоб куля не влучила в голову. Цим «розстрілом» намагалися морально зломити мене і змусити «розколотися».
— Отож бог явився тобі в особі твоєї матері. Звертаючись до неї, ти звертався до бога. Він явився тобі й сказав: «Ти будеш жити!» — Дідок доводив своє.
Хлопцям стало ясно, що секта євангелістів вирішила використати їх для підкріплення своїх спорохнявілих, непереконливих методів релігійної обробки в'язнівської маси. Ці «посланці бога» довго й уважно стежили за юнаками, вивчали їх, не наважуючись вербувати раніше, мабуть, тому, що не були впевнені, чи вдасться задумане. А тепер, коли юнаки уже вкрай виснажені, сектанти вирішили, що настав сприятливий момент. З їхньої обізнаності видно, що секта ця не дрімає: вивчає людей, вербує собі необхідних. Ці хлопці дуже потрібні їй, бо вони підняли б «духовні» акції і авторитет секти. Юнаки це добре розуміли. Їм стало прикро: вони, члени Освенцімської підпільної інтернаціональної антифашистської організації, очолюваної комуністами, опинившись в Явожницькому таборі смерті, не змогли знайти тут жодного підпільника, зате їх знайшли релігійні фанати. Навіть сам факт їхньої пропозиції був для юнаків образливим, принизливим. Приголомшені цим, вони мовчали.
«Отченашник» те мовчання розцінив по-своєму.
— Милістю божою ми маємо харчі — одержуємо посилки Міжнародного Червоного Хреста, та ще з дому від братів во Христі. З нами ви не будете голодувати і оціните милість божу…
Читать дальше