Іван Франко - Украдене щастя (збірник)

Олександер Великий богині моливсь:
«Дай, богине, щоб нині весь світ проваливсь!

Або дай, щоб скінчилася мука моя,
Щоб я знав, чи богиня вона, чи змія?

Чом міняється так, кілько є в дні годин?
І чи в серці її я паную один?»

В тій хвилині аскет перед ним опинивсь
І покірно царю до землі поклонивсь.

«Вічно жий, царю мій! Хай твої вороги
Згинуть! Ось тобі дар від твойого слуги.

Не згордуй! Сей малий золотистий горіх —
Від богині се дар! Моя гордість, мій гріх».

І він все розповів, відки має сей плід,
Що робить, щоб богині сповнить заповіт.

«Міліонам ти сонце, добродій єси, —
Будеш жить вічно юний, як плід сей з’їси».

«Вічно жить! Молодим! Справді, божеський дар!»
І великим, безсмертним почув себе цар.

«Вічно жить! Молодим! А вона? А вона?
Постаріє, зів’яне, мов квітка марна!

Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай?
З нею жить! Або радше ти сам умирай!»

Вже й не думає цар, до Роксани біжить:
«Серце, ось тобі дар: вічно в юності жить!»

І сказав їй усе, відки має сей плід,
Що робить, щоб богині сповнить заповіт.

«Коли любиш мене, моє сонце ясне, —
Дасть безсмертя обом нам зерно те дрібне.

А не любиш… – урвав. – Кого хочеш люби!
Ось тобі сей горіх! Що захочеш – роби!»

Зчервоніло дівча, в личко вдарила кров, —
Олександер не ждав її слова – пішов.

Гей, Роксано, красуне, що думаєш ти?
Чи про те, щоб з царем до безсмертя дійти?

Не про те! Інший жар в її серці горить!
Інший бог там живе! Інший цар там царить.

Він мета її мрій, осолода очей,
Над усіх милий їй ґенерал Птолемей [96] Птолемей І Сотер (Рятівник) (бл. 367/366—283 до Р. Х.) – один з полководців Александра Македонського; після його смерти – сатрап (з 323 р.) і цар (з 305 р.) Єгипту. .

Хоч не любить її і холодний, як лід, —
Вона рада свій вік дать за сам його вид.

«Вічно жить молодій, а без нього? О ні!
Краще він хай живе, дасть безсмертя й мені!

Ну ж, поможе сей плід його серце здобуть!
А як ні, то мені краще в світі не буть».

Птолемея знайшла і дала йому плід,
І сказала, який в нім лежить заповіт.

А як ніч надійшла, вона тихо пішла,
Олександру в вино трути-зілля влила.

Занедужав король, важко стогне, кричить,
А Роксана при нім не ридає, мовчить.

Головами хитають старі лікарі,
І тривога, як ніч, залягла у дворі.

По всім краю йде вість, наче змора та сон,
І сумує весь край, і рида Вавилон.

Ось у строях, білилах, рум’янах ціла,
В Олександрів покій куртизана ввійшла.

«Вічно жий, царю мій, на потіху для всіх!
Ось від мене тобі чудодійний горіх!

Се богині є дар. Як з’їси те зерно,
Вічно жить тобі дасть вічно юним воно».

Спалахнув Олександер: «Нещасна, дрижи!
Від кого маєш плід сей? По правді скажи!»

Та дівча не дрижить, не спускає очей:
«Мені дав його твій ґенерал Птолемей».

Олександер у болях жорстоких лежав
І в руці своїй плід чудодійний держав.

«Вічно жить і любить! День за днем! День від дня!
А життя – то борня! А любов – то брехня!

Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні!
День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!

Не для нас, о богине, твій божеський дар!
Хоч над світом я цар, та над серцем не цар.

Міліони людей можу вбить, погубить,
Та чи змушу кого мене вірно любить?

Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх!
Вічне щастя чи дасть сей чудовний горіх?

[А без щастя, без віри й любови внутрі
Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!] [97] Пропущену в книзі «Давнє й нове» строфу відновлено за збіркою «Мій Ізмарагд» (Львів, 1898. – С. 113).

Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!
Я в нірвану [98] Нірвана – Див. примітку до вірша «Даремно, пісне! Щез твій чар…» із «Третього жмутка» «Зів’ялого листя». волю, чи в Олімп [99] Олімп – найвища гора у Фессалії (Греція), згідно з мітологічними уявленнями давніх греків – резиденція верховних богів («олімпійців») на чолі із Зевсом. , або в ад!»